Вік Коврей Організатор ЕротАртФесту »Березневі коти« // ініціатор багатьох арт-перформенсів краю// за останні кілька років досить намозолив нашій спілці й не тільки// найвідоміший арт-проект »Культовий постмодерн )зимові медитації(«// що проходив у рамках закарпатського книжкового ярмарку »книжковий миколай«// і просто літературних посиденьок/
Голова Неформального Літературного Об’єднання «РОТОНДА»
Від … культового ІМж
Від алкоголю тупієш
сліди наркоти на обличчі знайомих
лякають
це може чекати й тебе
Гальмуєш вже більше
і кожен свій стомлений подих
перевіряєш
зав'язувать треба усе
Оте чаювання добове
вилізе боком я знаю
колись
вар'ювання припиняться ‛фігня“
Смерть пробухавша косу
чекатиме нових стограм
воскресіння
нікому не потрібне вмираєш щодня
Від кохання божеволієш
сліди його на брудних руках
помирають
це може збентежити будь кого
Театралізовано епатуєш
"пацан забухав більше не наливати"
шкода
вони й не зрозуміють нічого
Серце не відкривається
ти ніби віддаєшся і втікаєш
страшно
я знаю продовження не потрібно
Ніч пам’ятатиме вистави
останній день буде першим
вірю
для нас дощ накрапатиме дрібно
61118 19:45 vik
свободи ритм
о вже в печінці ці білі вірші
вони не фільтруються як і біле пиво
а рими охляли все гірші та гірші
навіть не тичинне виходить чтиво
прем’єра нарешті дала життя
і не саботуєш а з серцем в рубцях
прямуєш в майбутнє без вороття
долаєш свій гірський дивний шлях
ліризмом просяк запалиш свічу
згадаєш про вчорашні п’яні хотіння
внутрішній двобій зведеш в нічию
дочекавшись гармонії прозріння
відмузикувавши захрип та живий
знесилений знаєш усе буде добре
зночі починаєш таки день новий
де свободи ритм пульсує вкотре
терно ЮЗ
в найзручніший час коли в місті ще сни
вештаються по всіх усюдах
потягом під ранок прибуваєш ти
щоб розчаруватися в певних людях
вокзальний бедлам де ніхто не спить
і таксист хапає вкотре тебе за руку
глянеш змерзлий з мосту вниз на мить
ліхтарі й рельси сплелись в одну сполуку
далі центр площа мертве деревце
на яке вдягнули ритуальні шати
ось пасаж знайомий костел місце те
де зможеш зачаття думок відшукати
озера шаленства піну всю зима
перетворила в кригу прописала спокій
нереально довго вітала галичина
з неба своїм криком чи рингтонгом нокій
71223 9:35 vik
гірський дараб вилки мідянці
закарпатські містечка і селища
ці одвічні шанхаї
де к-ть біціглістів = населенню
більшість за екологію і вегетаріанство
те що здоровий спосіб життя а не діета
й обирають домашні вина чи паленку
спалюючи сміття на городі
прадавні каплички і цвинтарі
яким вже бо-зна скільки років
західна архітектура навіть у власних будиночках
в кільканадцять поверхів і з евроремонтом
з духом тиси міфічнішої за дунаї й славути
бо ще не оспівана бо з присмаком не отруйної тирси
а ціанідами і нашими повенями
чи то угорські чи то румунські поселення
де турул з шаблею в дзьобі
каже що ми україна й поспішає челядь придбати зелені-сині картки
щоб на вихідні до сусідів-родичів у малу прикордонну ЗОНУ
і попри різні пасхи вірити в бога різних конфесій
сповідувати вкраїнське моя хата з краю обробляти свій гірський дараб
з поезією в серці
? знаєш ІМж
я був гобсеком вертером гамлетом
навіть зомбі ти не помітила
vік
? ти знаєш поети не плачуть
вони перетворюються на росу
! і в кожній сльозині кохають
коли дуже хочеться а не можна
! кажуть можна але якщо дійсно дуже хочеться
і розібратися в цьому так складно
але необхідно для тебе
! впершу чергу для інших
: у поетів погана генетика
вони спиваються або скурвлюються
? та чомусь не вмирають
парадокс у тому що поет це камінь
! який комусь потрібен
хочеться в це вірити
але це не поезія навіть не проза
коли думки зациклюються
на одній людині можна назавжди довбанутися
пар випускається горілка горить
друзі підтримують і це необхідно
бути самому читати собі власні тексти
мріяти про тебе бухати
ти не розумієш моїх вистав
у твоєму власному світі немає місця
для когось ще крім менсона
! а мерлін кохання знала
жити так ніби востаннє
забуватися щоб знов збагнути
нічого не треба крім зірки
!ти знаєш це сльоза що закам’яніла
61118 vik
8419 18:05 VIK
небо над нами коли дитина була дитиною...
з фільму «небо над берліном»
коли ми встигли постаріти
тоді як втратили віру в мрії що збудуться
тоді коли перестали рахувати власні кроки
чи скільки плаває каченят в річці
а може тоді як перестали пробувати краплини дощу язиком
давши їм впасти на землю
зморшки душі кволість духу
прийшли до нас з дорослими світанками
коли ми перестали цікавитись іншими
тоді як розівчилися посміхатися сонцю
а може забули найважливіше що є в цьому чудернацькому житті
залишатися безпосередніми справжніми
старезні діти з сумними очима
не слухають вітру згадують минуле
там вони були юні й щасливі
там не покидала їх цікавість до кожного дня
та саме тоді прийшов досвід котрий сказав що більше не треба падати
забудь любов її просто нема
