1

2

3

4

5

6

7

8

Цикл поезій "Линути"
Галина Мирослава Народилась у Червонограді Львівської області, де й закінчила школу. Випускниця Московського державного університету ім. Ломоносова, механіко-математичний факультет. Авторка двох книг поезій: "Світів невичерпних краса", "Не можеш не йти". Вірші зі збірки "Не можеш не йти" роміщені на сайті www.poetyka.uazone.net. Друкувалася у таких періодичних виданнях: "Дзвін", "Літературний Львів", "Провесень", "Літературна Пустомитівщина", "Світ дитини", "Соняшник" та у книзі "Посвята" до 190-річчя Т. Г. Шевченка.
*** стопи твої стоптані а ще більше серце по якому світ ходив не роззуваючись *** сірник людини світ запалює і першим у полум’ї палати починає щоб в океан сліз раніше часу не зануритись не помітивши як райдуг стрічки дугами над головою вигинаються і кличуть по них пройтись кличуть у серці бризнути спектром повним *** над цяточкою пташки ким би вона не була повіка неба що над себе вгору не пускає невидиму межу поставивши між тим хто зсередини камінь від входу відсуває і тими хто його ставить ззовні *** довго спостерігати одне й те ж означає втомлюватись від явної присутності рамок від відчуття втрати чогось суттєвого що вислизає з-під рук змушуючи якщо не тікати то час від часу відводити погляд чи то вбік чи то в себе з надією скинути якнайшвидше луску що викликає набридливе свербіння але неминуче росте там де натужно надривні нарікання бо бо бо обплутують усе до чого торкаються покриваючи пліснявою бо бо бо бо вихід зачинено вихід у простір цінний безмірністю що через любов проступає з-під туману густого посеред якої довго спостерігати одне й теж означає віддаватись течії що сплавляє пульсуючою рікою в море наставлене на ритм вічності серце плавом насолоджуючи *** в сузір’ї Рака цілу ніч блука Юпітер спостерігаючи як біль ярд за ярдом закидає тебе в сітку де магма серця все дужче розжарюється і всі ті захисні шари які так довго наростали для захисту починають пропускати її до виходу поза яким вона лише каміння що розкочується на всі сторони *** тихенько вчишся стояти на пальчиках щоб чути було як земля дихає і щоб не впасти намагаєшся крутитись нагадуючи собою новорічну прикрасу якою тебе так довго тішили кріплячи замість ангела на вершечку ялинки точніше на вершечку думки *** найбільше в тобі залишається тиші різновидів тиші кожна щонайперше пам’ятається своїм звуком як вода вогню бризками як вогонь води опіком як піраміда числом пі і спіралями фібоначі наче закручуючи тебе вихором у світ инший несучий від обмеженої вершини у розширення