Віта Левицька Працюю з книжками: у книжковій пресі («Друг читача», «ЛітАкцент»); у видавництвах як перекладач, редактор, коректор («Зелений пес», «Країна мрій», «Наш час», «Смолоскип»); останнім часом у книжковій дистрибуційній компанії «Джерела М».
Не призер, не переможець, не лауреат, не учасник літературних конкурсів, тусовок, угруповань.
Поетичні тексти виходили друком у журналі «Роман-газета», в альманасі сайту «Гоголівська академія».
Той будинок, де ми прощалися,
позатого тижня зруйновано.
Град по спинах гатить, як палиця.
Вже хребта мені переламано.
Як завжди: починалися зливами,
закінчилися місивом глини.
Озирнуся за днями щасливими.
За спиною - дощу стіни.
***
Квіт конюшини в кутикові рота.
І посмішка, що схожа на оскал.
Нехай цілунок твій – страшна бридота,
але від нього так проймає шал,
що знову й знову.
Квітка конюшини.
Я розкушу її вогке стебло.
Тут трави, що солодші від перини.
Від них пливе таке густе тепло,
що знову й знову.
Кажуть – скоро осінь.
Ти відлетиш у вирій, як пегас.
У ньому будеш згадувати нас
і конюшину, де тобі паслося.
***
Болючі зліпки книг, людей і місць,
як маски з воску, як трофейні скальпи.
Емоцій мотлох, перетліла злість -
немов малюнки, що на стінах спальні.
Я маю силу, перебравши скрині,
позбутися безжально тих речей,
які переді мною чимось винні,
чи некорисні. Та не маю ще
цинічності, щоб провести ревізію
між зліпків, скальпів, масок і трофеїв.
До серця запросивши інквізицію,
не маю сили тішитися з неї.
***
…І вірш, немов кастрований співак,
вищати може, а любити – зась.
Гостріші від ножа мої слова,
якщо броні не маєш – не підлазь.
Гачу я ними у шибки закриті,
за ними пес промоклий під дощем.
Набридлий спокій, ноги перебиті,
книжок давно обтріпаний гарем.
І вірш, як євнух, біля ста думок,
Висить на них заржавілий замок.
Мене втішають: гідна компенсація.
А я боюся - це капітуляція.
***
умовний спосіб у твоїх вустах
звучить, немов знущання чи прощання.
я слухаю цю музику - і ах! –
у ній щось важливіше за кохання.
мій син заснув. і треба щось робити,
самій поспати чи стрибнути вниз.
але без мене він не зможе жити,
як зможеш ти, – і в цьому весь сюрприз.
я так люблю такі тонкі сюрпризи.
прозріння, що відтягує момент.
тобі щастить – прийшов у хвилю кризи.
умовний спосіб, наче комплімент.
його приймаю. може, ще розкаюся.
слова, немов похмільний перегар.
прощаю все. прощаюся. скоряюся.
і зберігаю право на удар.
