29.07.2014 - 21-й Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відбудеться 10 – 14 вересня 2014 р.
Країна – Почесний гість: Країни Дунайського регіону
Фокусна тема – Коротке 20-е століття – велика епоха (1914–1989)
Спеціальна тема – UkrainEUkraine (культура і демократія)
У межах Форуму видавців (10–14 вересня 2014 р.):
• Книжковий ярмарок.
• Видавничий бізнес-форум.
• Львівський бібліотечний форум. Проводиться спільно з Українською бібліотечною асоціацією
• Урочиста церемонія вручення книжкової Премії «Найкраща книга Форуму-2014» (Проведення конкурсу на здобуття Премії: 1 червня – 10 вересня 2014 р.)
25.03.2014 - До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» вийшло друком двомовне видання «Кобзаря». Повний переклад книжки англійською мовою здійснив професор Михайло Найдан (Пенсильванський державний університет, США). Ілюстрації до текстів зробили Володимир Лобода і Людмила Лобода.
01.07.2013 - Презентація факсимільного видання поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» у книгарні «Є» (вівторок, 2 липня, Київ)
20.06.2013 - Форум видавців запрошує літературних критиків і журналістів на ‛Контекст“
03.04.2013 - 18 квітня 2013 року о 17 годині у прямому ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5-А, у місті Києві відбудеться сьоме вручення Мистецької премії "Глодоський скарб". Цьогорічними лауреатами Мистецької премії "Глодоський скарб" стали Віра Вовк (Бразилія), українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач, учасниця Нью-Йоркської літературної групи, та Ліда Палій (Канада), українська поетеса, прозаїк, малярка і графік, археолог, член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Canadian Writers Union, редколегії журналу «Сучасність» (до 1992)
Пігмаліон Studio
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
Поезії
Юлія Кропив'янська Народилася 25 років тому в Києві. За фахом – філолог-літературознавець (Києво-Могилянська академія, випуск 2010 р., магістерська програма «Теорія, історія літератури та компаративістика»). Працює перекладачем на каналі «1+1». Авторка окремих публікацій (поезія – альманах Львівського форуму видавців, 2008 р., проза – оповідання у збірці «Анестезія», 2010 р.). Лауреатка конкурсу «Майстерня чудес», 2011 р. Мешкає у Києві.
***
за вікном у мене білий літачок
веде нерівний герць із вітром
насправді це довга павутинка
з її напрочуд хоробрим пілотом
а інша павутинка простяглася небом
теж довга теж біла проте нерухома
насправді це пролетів літак
його пілот теж мабуть сміливий
а я не пілот
і не павутинка
я просто шматочок
того споконвічного синього неба
яке однаково дивиться на всіх
і всім дарує ласку сонця
і ніжність дощу
і велич хмар
і не питає чи ми того варті
а просто ділиться з нами любов’ю
так само як я з павутинкою
***
люди міста великого міста
злі чи засмучені завжди невиспані
бруд на сидінні дорожчий за ближнього
бачать каліку прискорюють крок
гострі сюжети й тупі гороскопи
так починається день
людей міста великого міста
пасьянс на роботі чай кава чай кава
плітки й цигарки забирають здоров’я
пігулки не діють на страх застуди
і нежить-супутник уже не помітний
як сусіди в ліфті й букети в будні
люди міста великого міста
сірі крапки на сірім асфальті
час додому вісімнадцята нуль нуль
мерщій оживляти каміння
електричним світлом сердець
***
пам’яте кам’яній
застигай прекрасною квіткою
я впізнаю тебе завжди
я люблю тебе вічна моя
тебе не потрібно ховати під склом
пелюстки твої не зів’януть
я знову маленький принц
я піду в далекі світи
відвідаю інші планети
але знатиму що ти є
квітнеш для мене
і я прийду на тебе подивитись
коли зникне страх
перед мертвим садом
***
я чула про дівчину що померла
її серце розірвалося
бо міцна як смерть любов
і так само невблаганна
хтось бачив як дівчина впала
а потім з роздертого серця
раптом вирвався птах
юний і білий мов сонце
він злетів він стрибнув у небо
і жодної краплі крові
не поніс на своєму пір’ї
і синь його прийняла
не знаю чи є тут правда
бо не відаю як то померти
коли бачиш як родяться хмари
коли маєш ці білі крила
***
я не маю до тебе жалю
ти мій біль ти стоїш навколішках
на шиї у тебе зашморг
ти марно благаєш болю
бо сьогодні я інквізитор
в тортурах говорить правда
я звужую тобі горло
я дою тебе мов змію
ти хрипиш ти кашляєш віршами
ти викричиш їх до останнього
поки голосу не забракне
а я запишу їх усі
і тоді я тебе відпущу
на смерть швидку і жадану
як грішника що покаявся
як злодія що зізнався
***
те, що втрачено, – страчене
страчене спить в землі
мертвим – тільки пробачити
гніву – тільки зомліть
двоє хрестів опівночі:
жде мене мовчки страж –
крик би почути півнячий! –
власний найбільший страх
потиск руки – витримую
погляд – мов ніж пройшов
дяка тепер – від сильної
мудрої наче Йов
***
якщо вірити лівій руці,
життя моє буде коротке,
а права рука говорить –
я житиму років сто;
обидві, до речі, згодні,
що розуму вистачає;
любові ж мені обіцяють
стільки, що це виглядає
ніби відшкодування, –
я слухаю їх і думаю:
до чого ж вони добалакаються?
***
ми книжкові янголи
ми живемо в хмарах
і стрибаємо з білої на сіру
і гортаємо сторінки
одне одного ми гукаємо
різнобарвними словами
що тікають із наших уст
люди бачать їх і дивуються
та не кажуть про це нікому
щоб не здатися божевільними
але тихо плекають бажання
упіймати бодай одне
а ми й далі гортаємо хмари
і фарбуємо слово у слово
і кепкуємо з дивних людей
нам згори дуже добре видно
як то смішно – комусь належати
***
Один раз на місяць я хочу ставати дощем
і стукати у кватирки.
Стоятиме хтось, поклавши руки на скло,
пульсуючи знаком питання,
а знайомий пейзаж не знатиме відповіді, –
тоді я вистукаю „прийом-я-чую-тебе‛
азбукою Морзе.
Визначатиму ходу снів, що з’являться людям,
і ритм віршів, які дочекаються ночі,
покроплю кадилом асфальт –
він здуріє од власного запаху.
Зажену додому втомленого водія:
завіса, чувак, до нових зустрічей;
підморгну з калюжі високим підборам
і хлюпну-таки на ногу, що не дивиться,
куди ступає.
Захочу солоного – з’їм чиїсь сльози.
Один раз на місяць я хочу ставати дощем. .
***
Він сидить на моїй кухні
й терпляче жде, поки я прийду.
Він любить дивитись, як я заварюю чай
і вибираю найкраще яблуко.
Він знає, що я пишу свій портрет
на всіх скляних полотнах.
Він разом зі мною чекає,
поки заснуть будинки.
Він, мовчазний і вірний,
зникає приблизно о третій,
коли я кажу „добраніч‛
і вимикаю світло.
***
усміхнена жінка йде вулицею
напевно має обнову
розкішну білизну якої ніхто не бачить
жінка сміється
вона чарівно зваблива
у цій своїй таємниці
якої ніхто не бачить
я теж ідучи всміхаюсь
не знаю наскільки чарівно
не знаю наскільки звабливо
але безперечно щиро
я тішуся – під сорочкою
(і цього ніхто не бачить)
новосотворене серце
***
ці вишні у весільних сукнях
не відають про Град Небесний
не чули про дари спокутні
та знають що Жених воскресне
а люди завжди спраглі чуда
святять паски Христове Тіло
їм заздрив би нещасний Юда
йому душі не освятили
вже скоро благодатний ранок
обпалить вії ночі плинній
Ісус побачить власні рани
і скаже „здрастуй‛ Магдалині
***
Нам зовсім не треба сидіти поряд
за кавою або ж пивом.
Ми й так, мов два павучки,
торкаємось одне одного
тонкими, як ніжність, нитками,
що легко пливуть над столом
від слова – до жесту рукою,
від сміху – до вдячного погляду...
І наше невидиме прядиво
лякає пана ґарсона,