Володимир Гарматюк Мешкає в Івано-Франківську.Журналіст.У 1993 - 1998 - навчання у Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника. Спеціальність "Польська мова та література".
2001 року публікувався у часописі текстів та візії "Четвер", число № 12.
2013 року видав переклад автобіографічної повісті Галини Посвятовської "Розповідь для друга", що вийшла друком в Івано-Франківському видавництві "Лілея НВ". Працює над перекладами віршів Посвятовської та її малих творів - оповідань "Знайомий з Котора", "Блакитний птах", есею "Американський записник" та недокінченої драми "Суд над Сократом".
Trzeba nam dużo prostych slów
так сильно бракує нам простих слів
як
хліб
любов
добро
щоби сліпі у пітьмі
не збилися
зі своєї дороги
а ще так бракує нам тиші тиші
і в думках і в повітрі
щоби почули ми голос
тихий лякливий голос
голубів
мурашок
людей
сердець
і їхній болісний крик
серед кривд
серед того усього
що не є
ані любов’ю
ані добром
ані хлібом
*
Zaszeptała noc dobranoc
зашепотіла ніч: добраніч
зашелестіла
а в гіллі дикого бузку
тихо спало згорнувшись птаство
не будімо їх – ти мовив тихіше
від фуркотіння вітру
що дрімав понад лукою
не будімо їх – шепнула я
і дала тобі знак повіками
он щойно зійшли поцілунки
на свіжо підметенім небі
*
Jestem jak gwiazda
я наче зірка
щомиті готова
скотитися з неба
у всесвіт поринути
я наче плід гарбуза
достиглий готовий розсістися
зі свого єства сипонути
зернят врожаєм
я наче птаха розтоптана
що в агонії
розчісує дзьобом крила
зачудована їх вітряною пернатістю
я ніби сонячний блиск
на темнім металі дверей
що провадять до всесвіту
*
Drgający kłębek tęsknoty
Туги тремтливий клубок
шепіт шепіт шепіт шепіт
полошить сон уночі
хижими пазурами зірок
крізь скло і дощ
шум шум шум
котячою лапою бавиться
мишачим карком
крав крав крав
пожадливо хлепче м’яким язиком
по – ці – лу – нок губ
що стільки чекають
від тіні яка виростає в кутиках
павутиння довкола шиї
жагою пульсує
огортає стискає душить
лист лист лист
мертве дерево
із останнім подихом
породило трупа
нитка нитка
безвладне гойдає тіло
метушаться павуками зірки
зірки
*
йшли попри мене
так близько
що могла їх торкнутись рукою
на плечах несли гілки
- співали –
добро є добром
а зло є злом
справедливість є добром
а несправедливість – злом
любов добра
і любов зла
тож добро є злом
і зло є добром
і тоді я вийшла із тіні
й загородила їм дорогу
вмовкли –
а зрештою
я була тільки гарною
говорила Сі-Ши
пестячи гілку бузку
*
Венера
була гарна як камінь
алебастр
із зеленими прожилками
пульсуючими приспаною кров’ю
пів сотні богів
на хмарі
плескали в долоні
коли йшла
вихиляючи стегнами
і навіть не голова
ні
і не уста
набряклий полудня плід
груди – так
саме груди мала такі
що тільки стати
й від захвату вити на хмари
були як брати місяці
украдені з неба Сатурна
округлі – піднесені вгору
а Гефест який в кузні коням
копита кував
ремствував що зраджує його
дурень
*
померлому місяцеві присвячую
візьми мене ще
обома руками
утни так
щоб пробив мене теплий дріж
аби я потягнулась всім тілом
позіхнула
зійшла
знаєш я квітну
і то щира правда
провалююсь легко
у сміх плач смерть
зелені усмішки соборів
танцюючі вежі
з канатохідцем
пустилася зірка закохана
сміх плач смерть
присіла на гострім даху
спалахнула
канатоходець цілував волосся
що звисало з готичного неба
потім збуджені вершечки грудей
співали арію
що пнуться
що світять
тож цілував їй уста
її усміх
пристрасно
а небо безсоромне дивилося
темною пащею
роззявленою на
смерть
*
To już ostatni wiersz
(переспів)
то вже останній вірш
тобі…
не буде більш…
отак колись сказала
і до конверта вклала
тоненьке квадратове своє серце
заклеїла конверта
і вкинула в заперту
тісну залізну скриню
його через щілину
тепер воно самотнє там товчеться
довкола ходять ті
що грішні не святі
питають – що то там
замкнене наче крам
тихенько обережно – не злякати б
дивуються: ах - ах
то хто ж там - може птах
товче собі крильми
до натовпу юрми
