1

2

3

4

5

Аллен Ґінзберґ "Лемент"/Allen Ginsberg "Howl"
Ігор Ботнарук Студент Одеського державного екологічного університету. Автор короткої прози.
Ґінзберґ Аллен (3 червня 1926, Ньюарк, Нью-Джерсі – 5 травня 1997, Нью-Йорк, США) - поет, один із засновників "бітництва" ("розбитого покоління" – спадкоємців "втраченого покоління") – руху американської молоді середини 50-х – початку 60-х років ХХ століття, яка була незадоволена стандартизацією особистості в суспільстві та виражала свій протест демонстративним порушенням прийнятих норм поведінки. Навчався у Колумбійському університеті. Майбутній поет народився в родині вчителів, котрі емігрували до Америки зі Львова. Батько – Луїс Ґінзберґ (львів'янин за народженням) був поетом, викладав англійську мову у вузах. Мати – Наомі Леві Ґінзберґ – американська комуністка. Саме під її впливом Аллен вирішив вивчати економіку, щоб пізніше "допомагати трудящим". Ім'я "втраченому поколінню" Е.Гемінгвея, Р.Олдінґтона, Дж. Дос Пассоса, В.Фолкнера, Е.М.Ремарка у 20-ті роки ХХ століття дала Ґертруда Стайн, а "розбитому поколінню" – Джек Керуак (1922 – 1969). "Бітники" голосно заявили про себе в 60-ті роки: хіпі, контркультура, "нові ліві", сексуальна революція, рух за узаконення наркотиків, права сексуальних меншин... Все це знайшло своє відображення у творах "батьків" руху бітництва: Д.Керуака, В.Берроуза, та А.Ґінзберґа, котрі декларували себе довічними противниками традиційних суспільних та культурних цінностей. Суспільні протести "бітників" проти тоталітарних режимів, війни у В'єтнамі тощо мали вельми епатажний характер (А.Ґінзберґа висилали з Куби та Чехословаччини, арештовували в США). Паралельно своїй літературній творчості А. Ґінзберґ вів активну суспільну діяльність: протестував проти випробування атомної зброї, забруднення довкілля, проти мілітаризму, політики ізраїльського уряду щодо палестинців. Серед урядових нагород поета – французький орден Почесного легіону та інші престижні відзнаки. Карлу Соломону І Я бачив як кращі уми мого покоління, оскаженілі, голодні, заплакані й голі, волочилися крізь негритянські квартали над ранок, шукали злу дозу, подібні до янголів гіпстери зливалися із зоряним динамо, палаючи у механізмі ночі, убогі й обшарпані, з запалими очима, під кайфом, курили у надприродній пітьмі паскудних квартир, линули понад містами, споглядаючи джаз, відкривали свої мізки небесам під надземкою, бачили Магометових янголів на верхівках бомжарень, просвітлених та приголомшливих, проходили крізь універи з блиском в холодних очах, марили Арканзасом і сяйвом Блейка серед учнів війни, виключені з академій за очманілість і публікацію матірних од у вікнах своїх черепів, забилися в трусах у неголені кімнати, палили купюри у кошиках і слухали Жах за стіною, схоплені за лобкові бороди зі стаканом шмалі, коли поверталися з Ларедо в Нью-Йорк, жерли вогонь у дешевих готелях, запивали смолою чи смертю на Парадайз-Еллі, очищали тіла ніч за ніччю снами наркотою глюками спиртом членами яйцями яйцями, п’янка сліпота; вулиці хмар здригаються у голові, що метляється між полюсами Канади і Патерсона, освітлюючи паралізований світ Межичасся, пейотова міцність залів, світанки на кладовищах, бухання вина на дахах, неонове блимання світлофора в очах планокура, коливання сонця, дерев і місяця у ревучих зимових сутінках Брукліна, патякання біля альфатерів і сяйво розуму легковажного короля, неслися підземкою у нескінченій гонитві з Беттері в святий Бронкс під бензедрином, доки скрегіт коліс і крики дітей не виб’ють їм зуби, не попатрають мізки, не висушать блиск у понурому мерехтінні Зоопарку, занурювалися на субмарині «Бікфорда» в ніч, дудлили після обіду видхле пиво в безлюднім «Фуґацці», дослухалися трубного гласу Гідроген-музичного автомату, теревенили без угаву протягом семи годин, переходячи з кубла у парк – бар – «Бельвю» – музей, на Бруклінський міст, останній загін перипатетиків, кидалися з ґанків, пожежних драбин, підвіконь Емпайр-Стейт-Білдінґ і місяця, базікали, репетували, блювали, нашіптували факти спогади байки шок від лікарень в’язниць війни, схожі на спогади, які на бруківку вибльовують сім днів і ночей уряд зі скляними очима м’ясо для Синагоги, зникли у нідешньому дзен-Нью-Джерсі, залишивши слід по собі зі стрьомних листівок з видами «Атлантік-Сіті Холу», страждаючи від східного поту, танжерського зубного болю, китайських мігреней від ломок у жахливому номері десь у Ньюарку, блукали й блукали опівночі по залізничних вокзалах, не знали де дітися, від’їздили, і ніхто за ними не плакав, підкурювали у товарняках-варняках-няках, що неслися крізь сніг до відлюдних ферм у ніч прабатьків, вивчали Плотіна, По, Сан Хуана де ла Круз, боп, Кабалу, телепатію, бо космос мимовільно здригався під їхніми ногами у Канзасі, тинялися дорогами Айдахо, шукаючи мрійливих індіанських янголів, справжніх індіанських янголів, вважали, що з’їхали з ґлузду, коли Балтімор мерехтів у неземному екстазі, стрибали в лімузин до Китайця з Оклагоми підбурені зимовим опівнічним вуличним світлом містечка, дощем, голодні та безпорадні, плентали Г’юстоном у пошуках джазу чи сексу, чи супу, йшли услід за багатим іспанцем, аби побалакати про Америку й вічність (марна справа!), відтак, відпливали до Африки, щезали у мексиканських вулканах, залишаючи тінь від комбінезонів, лаву і попіл поезії, розкиданий у вогнищі, в Чикаґо, з’являлися на Західному узбережжі, переслідуючи ФБР, з бородами і в шортах, з великими очима пацифіста і сексуальною засмагою, роздаючи незбагнені листівки, пропікали сигаретами дірки у долонях, протестуючи проти тютюнового дурману капіталізму, поширювали ультра комуністичні брошури на Юніон-Сквер, плакали і роздягалися під голосіння сирен Лос-Аламоса, оплакували Вол-стріт, і паром Стейтен-Айленда також оплакували, голі, ридали знесилено в білих спортзалах, тремтіли перед махинами інших скелетів, кусали копів за шию, хтиво вищали у поліцейських машинах, винні лише у так званій педерастії та нестримному власному кайфі, волали в метро, стоячи на колінах, махали рукописами і геніталіями, коли їх знімали з дахів, дозволяли себе трахати праведним байкерам і стогнали від задоволення, смоктали в матросів, цих земних янголів, і їм давали на рот, о пестощі Атлантики! о карибська пристрасть! дрочили вранці і ввечері у кущах троянд, на газонах громадських парків, на цвинтарях, щедро роздаючи своє сім’я всім, хто хотів, гикали безперестану, хоч і хотіли сміятися, і схлипували у кабінці турецької лазні, коли білявий голий ангел пронизував їх мечем, проміняли своїх хлопчиків на трьох повій долі: однооку повію гетеросексуального долара, однооку повію, що моргає з утроби та однооку повію, яка те і робить, що відсиджує дупу і перерізає раціональні золоті нитки ткацького верстату ремесла, злягалися несамовито і хтиво з пляшкою пива – з подружкою – з пачкою сигарет – зі свічкою, падали з ліжка, продовжували на підлозі, у вітальні, сповзали по стіні та бачили божественну піхву, і кінчали, вивергаючи останню сперму розуму, хто лизав клітор мільйонам дівчат і тремтів у присмерку сонця, роздуплявся з червоними очима, готовий лизати світанню, світив задом біля стайні та голим стрибав у воду, хто блядував, їдучи геть з Колорадо у міріадах крадених джипів, Н. К., таємний герой цих віршів, шльондер, Адоніс денверських радощів, згадуючи своїх незчисленних дівчат, яких ти відгепав на пустирях, в підсобках генделиків, на розхитаних кріслах кінотеатрів, на шпилях гір у печерах, чи кістлявих офіціанток, зухвало задираючи їхні спідниці на самотніх узбіччях, і вас, соліпсизми сортирів досить таємних бензоколонок, і вас, алеї рідного міста, також, ті, що зникали в безкраїх убогих кінотеатрах, розчинялися в снах і нагло будили Мангеттен, виходили із запійних підвалів з бездушним Токаєм, просякнуті залізними жахіттями Третьої авеню шкандибали на біржу праці, тинялися всю ніч у черевиках, повних крові, засніженими доками, чекаючи коли ж Іст-Рівер розчинить двері у натоплені кімнати, повні опію, творили визначні суїцидальні драми на обжитих скелях Гудзону під блакитним воєнним прожектором місяця, ті, чиї голови будуть увінчані лавром забуття, їли тушковану ягнятину уяви і перетравлювали крабів на замуленому дні річок в Бавері, плакали над міськими романсами з візками, повними цибулі, та кльовою музикою, сиділи в коробках під мостом, вдихаючи темряву, і на своїх горищах настроювали клавесини, харкалися кров’ю на шостому поверсі Гарлема, увінчані полум’ям, під туберкульозним небом, оточені оранжевими ящиками богослов’я, складали всю ніч піднесенні заклики, які у рудому промінні світанку виявлялися повним безглуздям, готували собі дохлих тварин – серце – ратиці – хвости – легені – борщі й тортільяс, мріючи про чистий вегетаріанський рай, нишпорили під вантажівками з м’ясом, шукаючи собі яєчко, викидали з дахів годинники, голосуючи за Вічність поза Часом, і будильники падали на їхні голови щоранку наступні десять років, тричі різали вени, і тричі невдало, забивали на це і відкривали антикварну крамницю, де почувалися старими і ридали, спалені заживо у своїх благеньких фланелях на Медісон-авеню посеред вибухів свинцевих віршів, лункого брязкоту залізних загонів моди, нітроґліцеринового вереску рекламних фей і гірчичного газу підступних редакторів, задавлені бухими таксі Абсолютної Реальності, стрибали з Бруклінського мосту (чиста правда!), і розчинялися, невизнані й забуті, в блідій імлі супових алей Чайнатауна, серед пожежних машин (зараз би пива!), горлали з вікон у розпачі, випадали з вікна вагону метро, стрибали в гидотний Пассеїк, чіплялись до нігерів, волали посеред вулиці, танцювали босоніж на розбитих пляшках, розбивали платівки з тужливим німецьким джазом 30-тих, допивали віскі і, стогнучи, блювали в закривавлений унітаз, і стогони у їхніх вухах, і вибух оглушливого парового свисту, гуркотіли шляхами минулого, щоб навістити друзяку в одиночці Голгофи, втілення Бірмінґемського джазу, мчали польовими дорогами чотири доби, аби дізнатися, чи було у мене видіння, чи було у тебе видіння, чи було у нього видіння Вічності, мандрували у Денвер, помирали у Денвері, поверталися в Денвер і марно чекали, і думали, і нудьгували у Денвері, і все-таки їхали геть, щоб знайти Час, і Денвер тепер сумує за своїми героями, зневірені, падали ниць у соборах, молили про порятунок, доки на їхні голови не сходило на мить просвітлення, билися чолом об мури в’язниці, чекаючи на неймовірних злочинців зі світлими головами і Божою іскрою в серці, які співали Алькатрасу п’янкий блюз, тікали у Мексику плекати свою залежність чи у Скелясті гори до ніжного Будди або в Танжер до хлопчиків чи у «Сазерн Пасифік» до чорного потягу чи до Нарциса у Гарвард, у Вудлон до педиків чи у могилу, вимагали перегляду справи, звинувачуючи радіо у зомбуванні, залишені сам-на-сам зі своїм божевіллям, власними кінцівками і клятим судом присяжних, шпурляли картопляним пюре у лекторів з дадаїзму і потім стояли на гранітних східцях дурки, виголені, безладно бурмотіли щось про самогубство, вимагаючи негайної лоботомії, і натомість отримували бетонну дозу інсуліну, метразолу, електрошоку, гідро -, психо - і трудотерапії, амнезії та пінг-понгу, хто, протестуючи всерйоз, перекинув лише один символічний стіл для пінг-понгу, спочиваючи у кататонії, і повернувся за декілька років потому, справді лисий, у ріденькій перуці із крові, пальців та сліз, щоб загинути у божевільних нетрях східних міст, смердючі зали Рокленда, Штату Прочан і Ґрейстоуна, що сперечаються з відлунням душі, розгойдана опівночі самотня гойдалка царства дольменів, життя як жахливий сон, закам’янілі тіла, такі ж громіздкі, як і місяць, трясця вашої матері, останню вартісну книжку викинули у вікно квартири, останні двері зачинили о четвертій ранку й у відповідь останній телефон розтрощено об стіну, й останні меблі психіки винесено з кімнати, а жовта троянда з паперу висить на гачку в туалеті, та й це лиш уява, мізерний шматочок надії, о Карле, ти ж знаєш: коли ти у біді, я теж у біді, а ти потрапив у лещата Часу, через що і біг обмерзлими вулицями, одержимий раптовим спалахом прикладної алхімії – еліпсом – навчальним планом – лічильником і дрижачою площиною, хто снив і латав розриви у Просторі й Часі, зіставляючи образи, заманював у пастку між глюками архангела душі, підтримував прості дієслова, об’єднував іменник і потік свідомості, стрибав, відчуваючи себе Pater Omnipotens Aeterna Deus, щоб відтворити синтаксис і розмір бідної людської прози, стояв перед вами, безмовний та мудрий, тремтів від сорому, і не визнаючи душі, все ж виливав її у такт думкам, що вирували у незмірній лисій голові, шалений бродяга і янгол, розбитий об Час, невизнаний, все ж написав, що має бути сказано по смерті, і се постав у примарному савані джазу в золотавій тіні оркестру і видув любовні страждання голої душі Америки у риданні саксофону «елі елі ламма ламма савахфані», яке розірвало ущент ефіри всіх міст абсолютною щирістю поеми життя, вичавленою з їхніх тіл, якою б насолоджуватися тисячі років. II Хто цей сфінкс із цементу й алюмінію, що розтрощив їм черепи і висмоктав їхні мізки та уяву? Молох! Самотність! Багно! Потворність! Помийна яма і недосяжні долари! Діти, що верещать під сходами! Хлопчики, що схлипують у казармах! Кволі діди, що плачуть у парках! Молох! Молох! Жахіття Молоха! Молох безсердечний! Психічнохворий Молох! Молох – нещадний суддя людей! Молох – тюрма народів! Молох – бездушна в’язниця на кістках і Зібрання жалів! Твої будівлі як вирок! Молох – величезний кругляк війни! Молох – ошелешені уряди! Розум твій – безжальний механізм! Кров твоя – ріки грошей! Пальці твої, наче десять армій! У грудях твоїх – мотор-людожер! Замість вуха – димуча могила! Молох! Твої очі – міріади сліпих вікон! Твої хмарочоси височать вздовж довгих вулиць, як нескінченні Єгови! Твої фабрики сплять і хриплять у тумані! Твої димарі й антени увінчали міста! Молох! Ти кохаєшся у нафті й камінні! Твоя душа – електрика і банки! Твоя бідність – ознака геніальності! Твоя згуба – хмара безликого Гідрогену! Ім’я тобі – Розум! Молох! Я засів у тобі, самотній! В тобі я снив янголів! Скажений всередині Молоха! Прутнелиз всередині Молоха! В тобі не вистачає чоловіків і кохання! Ти рано торкнувся моєї душі! В тобі я – безтілесна свідомість! Молох! Ти обламав мені кайф! Я йду від тебе! Прокидайтеся ті, що всередині Молоха! Світло сходить з небес! Молох! Молох! Пристанище роботів! незримі передмістя! скарбниці скелетів! сліпі капітали! озвірілі заводи! недобиті нації! всемогутні психлікарні! гранітні члени! велетенські бомби! Піднесли Молоха до Небес і зламали собі хребти! Тротуари, дерева, радіоприймачі, маси! Піднесли це місто до Неба, вічного і всюдисущого! Видіння! знамення! галюцинації! дива! екстази! все пішло на дно американської ріки! Мрії! захват! осяяння! релігії! Повні трюми чутливого лайна! Містичні пориви! на той берег! бичування і розп’яття! усе поглинула вода! Піднесеність! Прозріння! Розпачі! Десять років несамовитого завивання та самогубств! Уми! Кохання! Шалене покоління! розбилося об скелі Часу! Священний регіт над рікою! Вони все бачили! дикі очі! священні голосіння! Вони попрощалися! Стрибнули з даху! в самотність! махнувши рукою! пригортаючи квіти! кинулися в річку! об асфальт! ІІІ Карле Соломоне! Я з тобою у Рокленді де ти божевільніший за мене Я з тобою у Рокленді де ти почуваєшся чужинцем Я з тобою у Рокленді де ти схожий на тінь моєї матері Я з тобою у Рокленді де ти убив дванадцять своїх секретарок Я з тобою у Рокленді де ти смієшся над нечутними жартами Я з тобою у Рокленді де ми два великі письменники сидимо за однією жахливою машинкою Я з тобою у Рокленді де твій стан погіршився про що передали по радіо Я з тобою у Рокленді де череп вже не вміщає всіх комах відчуттів Я з тобою у Рокленді де ти смокчеш чай з цицьок старих дів Ютіки Я з тобою у Рокленді де ти знущаєшся над тілами своїх доглядальниць-ґарґар з Бронксу Я з тобою у Рокленді де ти кричиш у гамівній сорочці що програв безвиході в істинний пінг-понг Я з тобою у Рокленді де ти вибиваєш на кататонічному піаніно що душа безгрішна вона безсмертна і тому не повинна вмирати за ґратами дурки Я з тобою у Рокленді де півсотні електрошоків вже не повернуть твою душу назад з паломництва до хреста в порожнечі Я з тобою у Рокленді де ти звинувачуєш своїх лікарів у божевіллі та мариш гебрайсько-соціалістичним повстанням проти націонал-фашистської Голгофи Я з тобою у Рокленді де ти розколеш небо над Лонг-Айлендом і піднімеш земного Ісуса з могили надлюдини Я з тобою у Рокленді де двадцять п’ять тисяч твоїх божевільних соратників горлають гуртом останній куплет «Інтернаціоналу» Я з тобою у Рокленді де ми обіймаємо та цілуємо під ковдрою Сполучені Штати які кашляють всю ніч і не дають нам заснути Я з тобою у Рокленді де нас виривають з коми наші душі-аероплани вони ревуть над дахом вони кидають янгольські бомби раптом шпиталь освітився уявні стіни впали О легіони виснажених вибігають назовні О зоряно-смугастий шок милосердя споконвічна війна О перемога забудьте про спіднє ми вільні Я з тобою у Рокленді у моїх снах ти йдеш мокрий як хлющ повертаючись з плавання по шосе через усю Америку до порогу мого будинку ридаючи у Західній ночі 1955-56 Сан-Франциско Примітка до «Лементу» Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Святий! Світ святий! Душа свята! Шкіра свята! Ніс святий! Язик і член і анус і рука святі! Все святе! всі святі! святість довкола! кожен день як вічність! Кожна людина як ангел! Зад святий як і серафим! божевільний святий як ти і моя душа! Друкарська машинка священна поема священна голос святий слухачі святі кайф священний! Святий Пітер святий Аллен святий Соломон святий Люсьєн святий Керуак святий Ханк святий Берроуз святий Кесседі святі невідомі зайобані й стражденні жебраки святі огидні людські янголи! Свята моя мати у божевільні! Священні члени дідів Канзасу! Святий ридаючий саксофон! Священна агонія бопа! святі джаз-бенди марихуана гіпстери мир і наркота і пійло! Свята безлюдність хмарочосів і тротуарів! Святі кав’ярні заповнені мільйонами! Священні таємничі ріки сліз на вулицях! Святий самотній джаґґернаут! Святий шмат ягнятини середнього класу! Святі схиблені пастирі бунту! Хто вирив Лос-Анджелес і Є Лос-Анджелесом! Святий Нью-Йорк Святий Сан-Франциско Святі Преорія та Сіетл Святий Париж Святий Танжер Свята Москва Святий Стамбул! Святий час у вічності свята вічність у часі святі години у просторі святий четвертий вимір святий п’ятий Інтернаціонал святий Ангел у Молоху! Святе море свята пустеля свята залізниця святий локомотив святі видіння святі галюцинації святі дива святе очне яблуко священна безодня! Святі прощення! милосердя! співчуття! віра! Святі! Наші! тіла! страждання! великодушність! Свята надприродна екстра сяюча мудра доброта душі! 1955 Берклі