Пошук
 
Історичний портал
Силуети
Під Штандарами
Пентакль
А К Т
Переклади
Просторове
Intermezzo
Пігмаліон Studio
№ 19 (02.07.2013)
Новини
29.07.2014 - 21-й Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відбудеться 10 – 14 вересня 2014 р.

Країна – Почесний гість: Країни Дунайського регіону
Фокусна тема – Коротке 20-е століття – велика епоха (1914–1989)
Спеціальна тема – UkrainEUkraine (культура і демократія)

У межах Форуму видавців (10–14 вересня 2014 р.):

• Книжковий ярмарок.
• Видавничий бізнес-форум.
• Львівський бібліотечний форум. Проводиться спільно з Українською бібліотечною асоціацією
• Урочиста церемонія вручення книжкової Премії «Найкраща книга Форуму-2014» (Проведення конкурсу на здобуття Премії: 1 червня – 10 вересня 2014 р.)
25.03.2014 - До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» вийшло друком двомовне видання «Кобзаря». Повний переклад книжки англійською мовою здійснив професор Михайло Найдан (Пенсильванський державний університет, США). Ілюстрації до текстів зробили Володимир Лобода і Людмила Лобода.
01.07.2013 - Презентація факсимільного видання поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» у книгарні «Є» (вівторок, 2 липня, Київ)
20.06.2013 - Форум видавців запрошує літературних критиків і журналістів на “Контекст”
03.04.2013 - 18 квітня 2013 року о 17 годині у прямому ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5-А, у місті Києві відбудеться сьоме вручення Мистецької премії "Глодоський скарб". Цьогорічними лауреатами Мистецької премії "Глодоський скарб" стали Віра Вовк (Бразилія), українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач, учасниця Нью-Йоркської літературної групи, та Ліда Палій (Канада), українська поетеса, прозаїк, малярка і графік, археолог, член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Canadian Writers Union, редколегії журналу «Сучасність» (до 1992)
3338502
livejournal

Анна Хромова
http://knugoman.org.ua
Автура - сучасна українська література
Культреванш - Богемний Вісник
УЛГ
http://www.meridiancz.com/
Вас вітає ансамбль української аутентичної музики “Божичі”
Видавництво Жупанського
ТЕКСТ_кОНТЕхТ
ДАК Укрвидавполіграфія
Видавництво Кріон
Грані-Т
TEZA
Буквоїд
Літ Акцент
Січкарня - портал української молоді! Програми, фільми, музика, українізації та багато цікавого на нашому порталі!
АртВертеп
Сайт Тетяни Мельник
Google PageRank Checker
Индекс цитирования
Пентакль

Вітер вишиває нас на темному тлі
Катріна ХаддадКатріна Хаддад
Народилася 1978 року в містечку Карло-Лібкнехтівськ (нині Соледар) Донецької області. Далі були Донецьк, Харків, Дамаск, станція Сіль, знову Харків і зрештою Київ. Кандидат філологічних наук. Лауреатка літературної премії видавництва «Смолоскип» 2006-го і 2007 років. Твори друкувалися в альманасі Першого міжнародного літературного фестивалю (Львів, 2005), в антологіях «ZEX» (Харків, 2006), «Дві тонни» (Київ, 2007), «Готелі Харкова» (Харків, 2008), проекті «Вакації» (№2, 2007), часописах «Березіль» (2008), «Кур’єр Кривбасу» (2009), «Телекритика» (2009) тощо, переклади з арабської – у журналі «Всесвіт». Учасниця численних мистецьких фестивалів та акцій. Тексти перекладено литовською, польською й івритом. Одружена, маю сина, живу і працюю в Києві.
Човен, повний води

В Одіссеєвім домі дерева повстали з землі.
Скільки ж того чекання. Коріння – натягнуті струни,
тятива, що гряде в його руки, листи і човни -
всі нап'яті вітрилами, наміром, покликом. Борошном
розсипається стугон – хліби досі місяться тут,
з рук у руки рушають, попри течію. Каравани
дня вітрилами, веслами ночі тріпочуть, гребуть,
застигають в тумані арками вітру – мостами.
І лише один човен не зрушить, сосновий. Бурштин
вже обсипався долі, доріжку встеливши для нього.
Човен, повний води, твоє море тримає в собі.
Повернися, вступи. Води зійдуть, почнеться все знову.


Пам’ять про механічний годинник

Холодно в домі. В карафці – як простір – вода,
зігнута й пряма, в облозі у вінець – а тиха.
І мовчки по колу ідуть караванами риби.
Є кола у тиші, а цокання й стрілок – нема.

Мовчазно у домі. У кухликах вистиг весь чай.
І пара хмаринками перебігає між нами.
Ще кілька мовчань – і вкриється дім наш снігами.
І хто ж тут розбудить, як тиша – за сам небокрай.

Вже сутінки в домі. Далекі блукливі вогні
застигли у вікнах чужих, у руках перехожих.
І тіні дерев уже на стіні не тріпочуть.
Але ще підлога скрипить під ногами мені.


Жовті риби падають навзнак

Осінні риби гуртуються в довгу путь, почуваючись птахами.
Злітають зі своїх коралів-дерев на намулене дно світового океану.
Лягають на скло, яке ловить останні хмаринки наших легень.
Це склотека часу, берегиня веб-камера рухів і днів: хмар, зірок і планет;
дітлахів у гумачках і забризканих авт із блискучою гумою шин.

Жовті риби пласкі й воскові; їхні ребра веслують у просторі,
прорізують шовк і пірнаються у вир: це лише задзеркалля небесних склепінь.

Гральна карта на склі – ось і знак нескінченності. Риби вправно пливуть,
залишаючи треки в калюжах, повітрі і снах. Небо пахне горіхами.


Вітер вишиває нас на темному тлі

Вітри-рентгенти висвітили нас на плівку стін:
Веселий Роджер тіней так тріпоче,
аж жовту шкіру дому роз'ятрив.
І білими нитками все зашив –
і вишив нас на тлі заплаток сонця – ночі.

У мжички манни присмак. Вогко так,
що грузнуть вдих і видих у болоті.
Суши нас, вітре, висуши до дна,
аж сіль хай світиться на ребрах риб,
повішених на гак. Пісок в очах, пісок у роті.

Пісок у чобітках. І час іти на абордаж.
Неси нас, вітре, по усіх усюдах.
Тримай наш дирижабль подалі від очей
мисливців, урядів, цікавців, ловців снів.
Тримай нас у собі. І бережи нас од хортів.

І прошивай нас наскрізь. Вишивай нас візерунками сузір'їв і морів без берегів.



Океани йдуть і йдуть на землю

Цей дощ проникливий, як сотні літ на самоті,
коли мовчання осягає міріади
світів і світел. Повниться, зростає снами
торбинка-океан у тебе на плечі.

На площі часу холодно і вітер.
Для випадкових перехожих-дежавю
залишена на дні фонтана лавка.
Вода, що сходить з неба, – лиш мозаїка
на стінах велетнів-вокзалів. Димарі
стирчать гілками спантеличених дерев,
сформованих доладними руками
твоєї пам'яті за візерунками шпалер.

На маргінесах сумні тіні мнуться,
ховаються від гострої води,
що йде з високих океанових глибин
пришвидшити ходу твоєї крові.


Небесні кити скидають тіні

На своєму камені нерухомо стою.
Тінь вимірює час,
повторюючи рухи, що довкола.
Стою на своєму камені,
руки тримаю в кишенях пальта.
Серце вистрибнути готове –
женеться за цими Єрусалимами,
гнеться цівка піску на крутих поворотах,
пнеться хорда шостої години –
і не допинається.
Маленька зірка заплуталася у волоссі сирен
(що кричать ноту соль) –
і трима його намертво
під поривами вітру і плином усіх цих течій.
Я стою на своєму камені,
це моє місце сили.
Кити пропливають, скидають згори свої тіні.
А морська зірка все тримається,
все шукає очиськами світла
на дні, де світла й немає.
Але тінь вона все одно відкидає.