Оксана Самара Здрастуйте! Більшу частину мене звуть Самара Оксана. Я займаюся рушниками і світовим деревом, бодай його шашіль згриз. Якщо вийде побороти власну лінь, стану кандидатом наук, правда невідомо, яких. Решта моїх особистостей пише вірші, головує в науковому клубі й періодично заробляє на життя. Найкраще мені вдається «розвідка, бомбардування і керування АС». Якщо ви хочете висловити захват моєю непересічною особистістю, пишіть. Буду рада.
***
Розріжеш мене –
подивись:
вірші, мов кільця. 19.11.2008
*** ДВК
1.
Втікачу без коріння і прав,
як ти легко устав і пішов,
як ти легко забув і віддав –
чи зумієш вернутися знов?
...пошукач перекрутить ім’я.
...телефон відрахує нулі.
Й ти почуєш – уже не твоя
найрідніша на цілій Землі.
2.
Скільки треба років і доріг,
щоб записки старі ожили,
щоб ти взяв фотокартку – і зміг
відчитати, які ми були?
Передумати все, що не встиг,
зрозуміти, що жеврів – і згас,
і струсити роки, наче сніг,
щоби ще раз побачити – нас?
3.
Не минає любов. Це не грип.
Ми пов’язані – раз і навік.
Ми не справдили все, що могли б.
Ти банально злякався – і втік.
Ти не зміниш того, що було.
Хоч – пиши. А не хоч – не пиши.
Я цілую тебе – у чоло.
Не приходь. Ми не стали чужі. Листопад 2008
ВВС
Мобільний знищив розлуки.
Ніколи не будеш сам.
Молись ретранслятору – дасть
усіх, кого хочеш,
за гроші. 10 липня 2008
ЕКЗОРЦИЗМ
Кроки твої за спиною
чи коли-небудь стишаться?
Будь же врешті людиною –
йди, раз не можеш залишиться.
Опріч мене, опріч!
Не підведи голови...
Ти, що приносиш в долонях розпач,
йди – і живи.
Йди, як і звик,
йди – не приходь,
камінь – твій крик,
біль – твоя плоть.
З крові, з кісток,
з жил, з живота –
в чорний пісок!
на болота! –
вітер там – прах,
море там – ртуть,
колоть – твій шлях,
там тобі буть –
вічно, як ллється вода.
Не підведи голови...
Тиха, о тиха твоя хода…
Йди – і живи. Жовтень 2006 – вересень 2007
ВВС
Я починаю дихати, як ти.
Твій кожен порух у мені відлунить.
Бо крізь повітря нерозривні струни
Мені у горло встигли прорости.
Не відрізай же, бо – не зажию.
Бо не зумію. І, мабуть, не стану.
Бо я наскрізь продряпаю цю рану ¬–
Й до дна
за тебе вип’ю
кров свою. Жовтень 2008
*** Он любил ее,
Она любила летать по ночам.
‛Машина времени‛
На підвіконня сяду, невагома.
Через кватирку ввійду до кімнати.
Я закричу: ‛Привіт! А я вже вдома!‛
А ти – спитай: ‛Ну, як воно – літати?‛
‛О, дуже добре! Ми хлебтали воду
із хмари – уявляєш? – як орли!
І розганяли вітер на погоду...
А ще – безсилих в небо підняли...
Тоді – лелекам назначили траси,
небесну кригу в іней помололи...
Вони, як завжди, залишились разом...
Лиш я одна спустилася додолу.
Я буду тут ходити, як умію.
Люблю тебе. Понад усі польоти‛.
А ти – скажи: ‛Давай-но крила змию
Водою з крану, якщо ти не проти…‛ 2003-2007
ДВК
ангел небесний
зупинить літак твій в повітрі
бо тільки йому до снаги це
бо тільки йому до снаги зупинити тебе
щоб сказати
за морем
не знайдеш і сотої частки того
що лишаєш отут
ангел земний
тобі ляже під потяг
щоб тільки сказати
ти сам
та біда від якої тікаєш а значить
рятунку немає
та жоден
та жоден із них
не примусить
почути себе вересень 2008
***
Порівняю жінку з водою:
чорне плесо, ліниве й рибне,
океанна прибійна хвиля,
пензля бога висока хмара –
зовсім різні
жадають їх. 2007
***
...пришито серце.
Линву перервать,
не чути
і не бачити –
надарма.
Сто тисяч кроків пройдено між нами.
Густа трава росте з-під підошов,
вкриває землю. Олені пасуться
на травах. Їхні роги – золоті,
зіниці – бурштинові. Відростає
щоніч трава... Сто тисяч довгих літ
брести в росі – не стрінути нікого.
...пришито серце.
Порухом одним –
Ти поруч. 2006
*** Павлові Зуб’юку
Місто повне камінних цитат.
Місто повне зачинених брам.
Камінь плавиться, мов шоколад,
І на голови падає нам.
Місто мовчки лягає під крок.
Ти покірно лягаєш під брук.
Місто повне камінних думок.
Місто повне прощань і розлук.
Усе рідше привіти й дзвінки,
Час викришує камінь – і нас.
Ми на фото – щока до щоки.
Ми насправді – за сотні образ.
Не сягнути крізь них, не дійти,
Не роздерти вузли кам’яні...
Цьому місту так боляче. Ти
Так потрібен – йому і мені. 2005-2007
ДИПТИХ НА ДВА ГОЛОСИ
ГОЛОС ПЕРШИЙ
Темної ночі,
крізь хащі,
Голос біжить, виючи:
Забрав хтось кохану, забрав найкращу
В лігво зміяче.
Знав би хто, знав би як, знав би де –
Взяв би за горло іклами;
Цілував би в очі кохану знайдену
Губами, до крові звиклими.
Озвися до мене!
Скавчу знесилено,
Нитка слідів рветься…
Наче листок, на обцас твій
пришпилено
Серце.
ГОЛОС ДРУГИЙ
Злізлись на кров демони,
Випнули ікла;
Серце знадвору деревами
Злякано стукає в вікна.
Чуєш мене, мороче:
Стань! облиш!
В горло вгрузає – боляче! –
Відчай, мов ніж.
Наші долоні – вір мені! –
Наче сукровиця:
Будуть розірвані –
Дихання зломиться. 2002
ГОЛОС ПЕРШИЙ: 5 РОКІВ ПО ТОМУ
Я приходжу додому,
Переступаю поріг –
Морок заходить зі мною, і втома
Липне до ніг.
День на плечах лежить тягарем,
Шум в голові...
Знаєш, куди ми з тобою йдем?
Віриш, що ми живі?
Слово скажи навстріч.
Глянь – не так, як завжди.
Бачиш – за мною заходить ніч,
Топить мої сліди.
Вітер збиває з ніг.
В горлі – уламки слів.
Що я любив?
Що я беріг?
Нащо – зумів?
ГОЛОС ДРУГИЙ: 5 РОКІВ ПО ТОМУ
Дай мені рук, як
Хліб жебракам дають.
Горло візьму в кулак –
Щоб задушити лють.
Хай із собою, раз
Нам не іти – обом...
Хтось пригадає нас
Праведним не-судом,
Хтось зрозуміє, хтось
Схибиться, як і ми...
Знаю, що не збулось.
Руку мою – візьми. 2007
*** О.С.Самарі
– Я хочу казку! – очі, наче миші,
І по моєму ліжку – босі кроки.
У рік Змії всі робляться мудріші.
Ми мусим дочекатись цього року.
‛Принцеса спить, чекаючи на чудо,
Торкає губи листячко зелене…‛
– Якщо я триста років спати буду,
Скажи мені, принц прийде і по мене?
‛Принцеса спить, а десь за океаном
Сотають норни віковічну пряжу…‛
Малесенька, чудес на всіх не стане.
Давай самі напишем казку нашу.
У рік Змії всі робляться мудріші.
Мине твоє дитинство – біла смуга.
Ти навіть можеш не писати віршів,
І будеш перша – перша, а не друга!
Хай того принца навіть і не буде –
Цю мрію можна теж перебороти.
…Принцеса спить, чекаючи на чудо.
А фея має братись до роботи. 2000
***
Я зиму цю пережила,
Ці чорні, безпросвітні дні!
Немає темряви і зла –
Принаймні, їх нема в мені.
Я дочекалася тепла,
Розбила кору льодову!
Я зиму цю пережила,
А значить – все переживу! 1997
КРУГЛИЙ КАМІНЬ, МИС БАГАТУБЕ
Може, тобі болить.
Але чи може – так?
...вітер між верховіть...
...сонце – у тім’я цвях...
...вітер – вперед і вниз,
білим і голубим...
Більше немає сліз.
Більше нема за ким.
Камінь вростає в кість.
Вимерли кольори.
...хто мені відповість?! 2006
***
Свинцеве небо в прорізах очей.
І дощ. І грім. Подай мені до грому!
Повір, я не віддам його нікому –
Цього тавра із іменем твоїм.
Я не згорю – така вже я тривка.
Не забоюсь – така вже я шалена.
На громові лежить твоя рука,
а другу руку положи на мене.
Землі і неба стане нам на двох,
не стане сил на них тобі одному.
Люби мене, допоки ти ще бог,
люби мене, наскільки стане грому! 2003
