Кілька слів про справжнє,
або Чому читачі(-чки) люблять прозу Антона Санченка
Дана Рудик Дана Рудик — поетеса, перекладач. Народилась у Львові. Живе й працює у Варшаві.
Секрет творчого успіху письменника-мариніста Антона Санченка, як на мене – у його стовідсотковій автентичности.
Бо бувають «кабінетні» таланти, на зразок Томаса Манна, чи Джона Ґолсуорсі. Митці такого штибу зазвичай здійснюють свої уявні подорожі та проживають шекспірівські пристрасті, сидячи у себе вдома за письмовим столом у зручних капцях.
А є митці, що пишуть «з натури», тобто щедро черпають творчий матеріал з власного багатого життєвого досвіду. Як Богуміл Грабал, Ромен Ґарі, Карен Бліксен,.. Або ж Антон Санченко.
Його проза справжня, бо вона пахне... морем. Справжнім. Хто ж може розповісти про море краще за просоленого моряка з багаторічним досвідом довготривалих одисей, широким світоглядом та дипломом філолога?
Однією зі складових його популярности є те, що він не намагається сподобатись читачеві будь-якою ціною. Санченко не намагається бути модним, тобто якимось чином чарувати-епатувати-прикормлювати читацьку авдиторію. І вже тому він є самобутнім, що для письменника надважливо.
Санченківська нарація – натуральна, неквапна, ненав'язливо-переконлива й затягуюча. Автор сповнений поваги - як до читача, так і до предмету своїх розповідей. Подібні відчуття я мала давно тому, коли у юности відкривала для себе багатющу прозу Купріна. Образність, ліричність, теплий гумор, що місцями межує зі світлим щемким сумом - усе це залишає у читача почуття непідробної щирости і понадчасової шляхетности. І здається мені, що читач знову і знову звертатиметься до творчого доробку письменника. Все просто – до хорошого швидко звикаєш...
Тож після прочитання деяких творів Антона Санченка закортіло мені – бабським звичаєм – задати декілька не стільки провокаційних, скільки асоціативних питань нашому літераторові.
А він люб’язно погодився відповісти мені на них...
Антон Санченко й Море...
Море - це здійснення хлопчачих мрій. А моряки, відповідно, нетипові дорослі, які не побоялися дитячі мрії свої втілити. Це позначається на їх вдачі, переважно оптимістичній.
Ще море - це безперервне відкриття розмаїття навколишнього світу і себе. Світ Божий, такий різний, зачаровує. Відкриття щодо себе не завжди приємні. Але дозволяють дивитися на те, нащо ти здатен, тверезо, без ілюзій.
Також море - суворий екзаменатор, який щоразу питає за вищим ґатунком, без послаблень за колишні заслуги. Воно вимагає прямоти й чистоти. Коли судно несподівано потрапляє в якийсь затяжний шторм, моряки кажуть: "Хтось грішив на березі". Тобто - аж до такого.
І, як ніхто інший, море вміє научати справжнім цінностям. Від вміння цінувати прісну воду до вміння шанувати справжню літературу. Ось уявіть собі, що можете взяти у піврічний рейслише одну книгу. Уся попса відразу відпадає, бо її не можна перечитувати.
І ще море щедре на справжніх друзів.
Антон Санченко та Місто...
Київ назавжди. Але Київ, на жаль, не на тому морі, тож доводилось жити у багатьох портових містах, містечках, селищах придивлятися до життя аборигенів і погоджуватися зі Сковородою, що "всякому городу - нрав і права". Життя буяє скрізь. Тому я - киянин без столичного апломбу.
Антон Санченко й Жінка(-и)...
Дружина й двоє дочок. Невичерпне джерело найрізноманітніших емоцій та почуттів. Взагалі, після суто чоловічих колективів на суднах, Господь вирішив пожартувати й надоумив вступити на філфак, де мужчин набралося двоє на весь потік. Тому мав змогу спостерігати ще й жіночі колективи в природніх умовах. Насправді, різниця не така велика, як вважається. Звичайно, якщо до цього колективу, бува, не затесалися феміністки (сміється). У жіночих колективах, чого гріха таїти, мені сподобалося більше.
Антон Санченко й Література...
Ну, я писав вже про необхідність обирати гарні книжки, щоб ними потім обмінюватися на пароплаві. Іноді, вибір книг, які взяли у рейс твої товариші, просто вражає. Ніцше, Кастанеда, Бах, Розанов, Шкловський і ніякого Акуніна. Погодьтеся, це дещо суперечить розповсюдженим стереотипам щодо моряків.
Тому намагаюся писати так, щоб мою книгу не соромно було взяти з собою у рейс. Деякі таки беруть. Точно знаю, що одна з моїх книг таки обійшла навколо мису Доброї Надії, чого мені власноручно зробити не судилося. Але найбільше свого часу вразило, коли мою книгу друзі спеціально передавали до в'язниці капітанові, що сидів в очікуванні суду за якусь аварію. Значить, писалося немарно.
Антон Санченко й Пошуки Сенсу Буття...
Поменше шукати, побільше бути.
Антон Санченко та Мистецтво...
Знаєте, мистецтвом стає усе, чим людина займається з любов'ю. Особливо, якщо методично займається вона цим вже декілька тисяч років, як ось навігацією чи співами. Я такі прояви вищої досконалості у, здавалось би, буденних речах дуже ціную.
Те, чого не терпить (не зносить) Антон Санченко...
Такого нема. Море вчить з розумінням ставитися до слабкостей інших, навіть неприємних особисто тобі. Ну поселили тебе в каюті з сусідом, який хропе. Його не переробиш, треба приймати таким який є. Людина за своєю природою - слабка й недосконала, потрібно їй це вибачати. А ображатися на щось, окрім людей та їх вчинків (стихію, погоду, час), взагалі якось недоречно.
Те, що найбільше імпонує Антонові Санченку в Людях...
Здатність до нелогічних, нераціональних, непрагматичних вчинків у моменти істини. Вони, звичайно, нечасто трапляються, але і не потрібно, щоб часто. На мій вік таких моментів вистачило.
Про що мріє (якщо мріє) Антон Санченко...
Усі мої колишні мрії вже начебто збулися. Не треба бути занадто нахабним (сміється) Втім, досі мрію про те, щоб жоден мер не брався виганяти вуличних музик з Хрещатика, а художників – з Андріївського Узвозу.
На думку Антона Санченка: світ врятує ...
Те, що мені подобається в людях.
Антон Санченко та Укрсучліт...
Завжди купую книжкові новинки укрсучписів, але не завжди спромогаюся дочитати їх до кінця.
Антон Санченко та ... (те, що Він сам хоче сказати)...
Усім своїм рецензентам щиро дякую за увагу до моєї книжечки. Одна з рецензенток вже помітила, що відгуки на "Баркароли" чомусь пишуть виключно жінки. Принаймні, досі було так. Це лише ще раз пояснює те, чому у жіночих колективах мені подобалося більше, ніж у чоловічих... (сміється)
Здається мені, що «чоловічі пишучі колективи» знову нервово затягуються цигарковим димом десь у кутку. Бо ще одна жінка з приємністю взяла у Санченка інтерв’ю.
Зрештою, майже всі представниці слабкої статі інтуїтивно відчувають усе справжнє. І серед письменників, і серед чоловіків... :)
Тож із вдячністю зичу Антонові творчого натхнення й нових, не менш вдалих і цікавих книг!
Особисто я з нетерпінням чекаю його нових творів...
А ви?
