Пошук
 
Історичний портал
Силуети
Під Штандарами
Пентакль
А К Т
Переклади
Просторове
Intermezzo
Пігмаліон Studio
№ 17 (10.05.2012)
Новини
29.07.2014 - 21-й Міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові» відбудеться 10 – 14 вересня 2014 р.

Країна – Почесний гість: Країни Дунайського регіону
Фокусна тема – Коротке 20-е століття – велика епоха (1914–1989)
Спеціальна тема – UkrainEUkraine (культура і демократія)

У межах Форуму видавців (10–14 вересня 2014 р.):

• Книжковий ярмарок.
• Видавничий бізнес-форум.
• Львівський бібліотечний форум. Проводиться спільно з Українською бібліотечною асоціацією
• Урочиста церемонія вручення книжкової Премії «Найкраща книга Форуму-2014» (Проведення конкурсу на здобуття Премії: 1 червня – 10 вересня 2014 р.)
25.03.2014 - До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда» вийшло друком двомовне видання «Кобзаря». Повний переклад книжки англійською мовою здійснив професор Михайло Найдан (Пенсильванський державний університет, США). Ілюстрації до текстів зробили Володимир Лобода і Людмила Лобода.
01.07.2013 - Презентація факсимільного видання поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» у книгарні «Є» (вівторок, 2 липня, Київ)
20.06.2013 - Форум видавців запрошує літературних критиків і журналістів на ‛Контекст“
03.04.2013 - 18 квітня 2013 року о 17 годині у прямому ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України на вулиці Первомайського, 5-А, у місті Києві відбудеться сьоме вручення Мистецької премії "Глодоський скарб". Цьогорічними лауреатами Мистецької премії "Глодоський скарб" стали Віра Вовк (Бразилія), українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач, учасниця Нью-Йоркської літературної групи, та Ліда Палій (Канада), українська поетеса, прозаїк, малярка і графік, археолог, член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Canadian Writers Union, редколегії журналу «Сучасність» (до 1992)
3809133
livejournal

Анна Хромова
http://knugoman.org.ua
Автура - сучасна українська література
Культреванш - Богемний Вісник
УЛГ
http://www.meridiancz.com/
Вас вітає ансамбль української аутентичної музики “Божичі”
Видавництво Жупанського
ТЕКСТ_кОНТЕхТ
ДАК Укрвидавполіграфія
Видавництво Кріон
Грані-Т
TEZA
Буквоїд
Літ Акцент
Січкарня - портал української молоді! Програми, фільми, музика, українізації та багато цікавого на нашому порталі!
АртВертеп
Сайт Тетяни Мельник
Google PageRank Checker
Индекс цитирования
А К Т

Український космос
Наталя  МарченкоНаталя Марченко
Cтарший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського; провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей. Опублікувала близько 50 статей щодо книги для дітей і кола дитячого читання та викладання літератури в школі і стільки ж рецензій на книги для дітей. Народилася у Новорічну ніч 1967 р. на Вінниччині. Закінчила українську філологію Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1989). Здобула звання кандидата історичних наук в галузі книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, захистивши дисертаційне дослідження: «Видання для дітей в Україні 1917–1923 рр.: історіографія, джерела, типологія» (1998). Викладала українську та зарубіжну літературу, завідувала відділом методики літератури журналу «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України», обіймала наукові посади в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства, Лабораторії експериментальної педагогіки та педагогічних інновацій нинішнього Київського університету імені Бориса Грінченка, Київському національному університеті культури і мистецтв. З 2008 – старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Одружена. Маю двох діток – Ярослава та Власту. Нині наукові інтереси: біографіка для дітей (історія, теорія, методологія, інтерпретаційні стратегії); книговидання для дітей в Україні (персони та персонажі); феномен дитинства (історичний та соціокультурний аспекти).
Український космос : косміч. енцикл. : для юнацтва від 12 до 112 / В. Чередниченко [ та ін.]. - К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. - 45 с. : ілюстр.

Енциклопедії були чи не першим різновидом видань для дітей, що поряд із навчальною літературою виокремився з «дорослої». В Україні були знані й «Короткі відомості про всі науки для вживання дітьми від шести до дванадцяти років» Ж. А. С. Формея (1764), й «Світ у малюнках» Яна Амоса Коменського (1658), й видрукувана у 1913–14 рр. І. Д. Ситіним переробка (зі вставками статей про Росію) англійського видання «Дитячої енциклопедії» Артура Мі. У радянські часи побачила світ перша вітчизняна «Дитяча енциклопедія» (1958–62) у 10 томах для читачів середнього та молодшого шкільного віку, підготовлена Академією педагогічних наук СРСР, кожен том якої розповідав про окрему галузь знання. Згодом, у 1964–69 рр. у видавництві «Просвещение» вийшло її друге перероблене видання в 12 томах, а в 1970 р. — книжка-доповнення до енциклопедії «Познание продолжается». В Україні буквальний переклад цього видання друкувало видавництво «Радянська школа». І це при тому, що ще в 1929 р. була підготовлена до друку самобутня ‛Українська дитяча енциклопедія‛ (котра, щоправда, так і не побачила світ), існувала тритомна «Українська загальна енциклопедія: Книга знання» (1930–35), видана під редакцією І. Раковського Видавничим кооперативом «Рідна школа» для потреб шкільництва.
Нині в Україні поза навалою російськомовних довідкових видань для дітей найрізноманітнішої тематики та ґатунку, продукується така кількість найрізноманітніших україномовних видань енциклопедичного зразка для дітей, що постало нагальне питання їх систематизації та критичного аналізу. Адже інколи не те що окремі книжки, цілі серії дублюють одне одного за назвами та змістом.
Та чи можна щодо них говорити «українські», коли здебільшого йдеться про недбалий переклад іноземних зразків, зрідка розширений кількома «українськими» фактами? Так само, чи є сенс називати їх «дитячими», коли автори навіть не намагалися адаптувати до дитячого сприйняття відомості з академічних довідників?
На цьому тлі видрукувана знаковим для вітчизняного книговидання для дітей видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» енциклопедія вирізняється насамперед послідовною громадянською позицією укладачів та свідомою скерованістю на адресата. Книжка стала переможцем Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» 2009 р., була визнана найкращою дитячою книжкою львівського Форуму видавців-2009, отримала Диплом львівського Астрономічного товариства. Здебільшого фахівці відзначали ошатність видання, його інформативність та україноцентричність.
Я б наголосила також внутрішню виваженість і людяність цього, здавалося б, технічного за тематикою видання, провідною для якого стала думка-образ, висловлена видавцем І. Малковичем: «Наші співвітчизники не тільки створили чудову пісню «Дивлюсь я на небо та думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю…», а й зуміли втілити цю пісню в життя…». Власне, ця енциклопедія розповідає не тільки й не стільки про технічні здобутки космонавтики, як про успішне поривання до висот Всесвіту й духу рідного народу.
Самі автори (В. Чередниченко, С. Грабовський, В. Абліцов, В. Гаркуша, І. Малкович; консультував видання В. Платонов) визначають свою книжку як науково-популярне видання та «космічну енциклопедію», мета якої розкрити перед читачем «вагомий вклад українців в освоєння безмежних космічних просторів». Та на практиці вона виконує значно ширші функції і несе більш глибокий інформаційний та дидактико-моральний посил. Насамперед, завдяки широкому залученню в межі «космічної» тематики значних масивів українознавчої загальноісторичної та культурної інформації. Особливо це помітно в біографічних нарисах, де крізь скупі начерки окремої долі проступає ціла епоха в житті народу. Скажімо, розповідь про М. Кибальчича поза всім іншим актуалізує в пам’яті читача відомості про Києво-Могилянську академію, І. Котляревського, Емський указ і відносну свободу українства в Галичині. Сторінка, присвячена В. Глушку містить оповідь про місце Одеси в історії космонавтики та авторський пасаж про те, як одесити «пошанували» пам’ять земляка, перенісши пам’ятник йому на околицю та не заснувавши музей. Тут само вміщено гірку своєю анектодичністю розповідь, як Корольов і Глушко не стали Нобелівськими лауреатами, бо урядовці приписали їх винахід «усьому радянському народові», «включно з тими, які свого часу ламали кістки Корольову й Глушку …» (ст. 19). А широка розповідь про генерала Засядька, що відсилає в часи Війська Запорозького та заставляє пригадати шекспірівську постать останнього кошового Січі Петра Калнишевського, водночас переповідає місцеві оповідки земляків винахідника про те, як той був запустив у політ кота — першого космонавта, котрий по тому втік світ-за-очі.
Так само природно українській контекст оповіді вплетений в загальнопланетарне буття людства. Скажімо, уже на перших сторінках енциклопедії витончений силует Лаврської дзвіниці сусідить із пейзажами Єгипту, а Збруцький ідол та трипільські черепки й писанки – з прижиттєвими зображеннями Птолемея, антикітірського механізму та китайських стріл-ракет. Автори не намагаються приписати українцям якість неймовірні заслуги, а лише не забувають про існування вітчизняних достойників, оповідаючи про світові здобутки людства (так, серед предтеч космічної ери М. Коперника, Й. Кеплера, Г. Галілея та ін. названо й учителя М. Коперника — українського звіздаря Юрія Дрогобича (Котормака)). Водночас, у біографічних довідках зарубіжних достойників у найбільш загальних рисах оповідається найважливіше та найцікавіше в межах тематики книжки, а щодо вітчизняних вчених автори намагаються поєднати в одній розповіді генеалогічні, просопографічні та власне біографічні відомості, прагнучи не просто подати певний обсяг інформації, а й створити нехай фрагментарний, але багатобарвний живий портрет. Якщо генеалогія не відома, обов’язково вказується місце народження вченого, наголошується рівень його освіти та вагомі для світу здобутки. Цікавим є також прийом «кричущих відомостей», коли той чи інший факт підштовхує читача до подальших пошуків в інших інформаційних джерелах. Скажімо, дещо формалізована розповідь про Л. Мацієвича водночас містить думку про можливість «іншого ходу історії», коли б Левко посів місце С. Петлюри. Зрештою, підсвідомо хочеться знайти якусь докладнішу книжку й таки з’ясувати, що він робив поряд з Лесею Українкою, чого 100-тисячний натовп ішов за домовиною в С.-Петербурзі та які стосунки пов’язували Л. Мацієвича з Петлюрою…
Коли матеріал дає змогу, автори тактовно підводять читача до певних узагальнень, зазвичай на прикладі зіставлення окремих біографічних відомостей кількох осіб. Скажімо, наголошення щирої віри в Бога окремо Коперника, Галілея чи Ціолковського наводить читача на думку, що наукове знання може гармонійно співіснувати в людині з глибокою вірою. А розповідь про винахідництво в ув’язненні С. Корольова та В. фон Брауна розкриває внутрішню співмірність комуністичного та фашистського режимів тощо.
Окремо слід спинитися на тому, що автори зовсім не прикрашають дійсність, не приховуючи від юного читача ні трагічного, ні комічного, ні суто політичного боку справи. Розповідають вони про нещастя, котрі траплялися під час випробувань (як-от, чудове спасіння М. Янгеля під час вибуху на Байконурі чи загибель Л. Мацієвича), й про політичні переслідування та катування винахідників (долі С. Корольова, В. Глушка та ін.), й, водночас, переповідають анекдоти й бувальщини (як-от, про американців на Місяці та Хрущова) та прямо висловлюють власну позицію (скажімо, щодо пам’ятника Катерині в Одесі чи того, що Росія не хоче визнати причетність до Голодомору, але привласнює собі всі космічні здобутки).
Власне, саме ця відверта особиста позиція укладачів і робить видання унікальним. Енциклопедія наповнена не безсторонньою інформацією, а осмисленими живими розповідями дорослої людини, котра має певні тверді переконання та чіткий кут зору на світ, зверненими до того, хто їй насправді не байдужий. Отже, це — справді книжка для дітей. І не має значення, скільки років дитині — 12 чи 112, адже неініційована духом рідного краю, рідної спільноти людина й у 112 років залишається дитиною, котра не має ні твердого ґрунту під ногами, ні цілей, ні майбуття. І саме до того, хто формується як свідома себе й свого громадянства доросла людина, звернена ця книга. Вона спонукає не лише знати факти, а й мати власну думку щодо них. Її не можна «ковтнути на хапок». Ця енциклопедія заставляє визначитися.
Водночас, книжка насичена кресленнями та зображеннями інструментів, починаючи від антикітірського механізму та телескопів Кеплера та Галілея до «Луноходу-1» та міжпланетних станцій «Марс». Біографічні оповіді проілюстровано не лише портретами вчених, обкладинками відомих в світі часописів, а й зображеннями марок та монет із їхніми портретами. Те саме стосується окремих цікавих предметів і подій (скажімо, марки з зображеннями китайського воїна зі стрілою-ракетою). Слід відзначити, що, на відміну від інших енциклопедій, я не знайшла жодного зображення, що не мало б відповідного підпису-пояснення чи не було прямо «прив’язане» до тексту розповіді. Така свідома повага до читача заслуговує окремої відзнаки, бо нині це — рідкість. Натомість, діти часто навіть у старшому віці спершу «прочитують» ілюстрації, а лише згодом беруться безпосередньо до тексту. Відтак, продумані підписи біля зображуваного безпосередньо впливають на якість читання і розуміння книжки.
Гадаю, авторам вдалося віднайти оптимальне співвідношення між тематично визначеною інформацією та додатковими фоновими відомостями, які створюють навколо основного інформативного русла живе тло соціокультурного буття українства впродовж століть. І хоча ви не знайдете в тексті жодного патріотично-пафосного слова, з кожною прочитаною сторінкою абстрактне поняття «гордості за свою Батьківщину» набуває все відчутніших обрисів. Можливо, тому, що з героями цієї енциклопедії хочеться себе ідентифікувати? Вони мріють, помиляються, страждають і перемагають. Їхнє життя не безцільне й не змарноване, навіть коли понівечене чи трагічно коротке. Авторам вдалося знайти такий тон розповіді про складнощі історичного буття українського народу на тлі так само непростого буття людства, який спонукає читача не «пережити трагічні сторінки історії», а повірити в свою історичну місію, відчути надійний ґрунт під ногами, аби сміливо дивитися в небо, йдучи вперед. Ця енциклопедія, як загалом всі видання І. Малковича, прищеплюють нашим дітям історичний оптимізм, вітаїстичне відчуття життя як найдивовижнішої пригоди, що дає змогу кожному в борні й щоденних зусиллях відкрити власні Високості.

Зернятко надії : худож. твори для дітей / упоряд. Л. Юрченко. – Л. : Свічадо, 2011. – 79 с. : ілюстр.

Сіяти вічне та добре

У бутті кожного народу є певні часові проміжки, певні міти, поза осмисленням і опануванням яких саме існування даної спільноти як Народу не можливе. Бо йдеться не про перемоги чи поразки, не про розрізнення «своїх» від «чужих», а про кардинальні, непоправні (байдуже, позитивні чи негативні!) зрушення в духовній, ментальній і, якщо хочете, фізичній структурі величезних людських мас. Найбільш знаним на загал подібним явищем є Голокост — не пояснювана з погляду здорового глузду драматична сторінка європейської цивілізації, не визначившись із власним ставленням до якої, по-суті, не можливо сьогодні стати європейцем у цивілізаційному значенні цього слова. Те саме стосується й Голодомору. З тією лише різницею, що цивілізований світ зовсім нещодавно, як на історичні масштаби, зіткнувся з цією драматичною історією власного становлення й лише вчиться жити із усвідомленням цього нового знання щодо себе.

Саме ось цим європейським підходом до вирішення питання Голодомору в межах літератури для дітей, намаганням вийти за межі нав’язливих декларацій і хворобливої зацикленості на «своєму» горі мені сподобалася невеличка тематична збірочка, впорядкована Людмилою Юрченко та видрукувана знаним своєю християнською спрямованістю видавництвом «Свічадо».

Видання має зручний формат, «м’яку» обкладинку, належний психолого-методичний супровід (звернення до юних і дорослих читачів, поради фахового вченого-психолога тощо), грамотне розташування текстів із урахуванням віку читачів і логіки чергування віршованих і прозових текстів. У оформленні наголошені реальність (використання світлин, реалістичні малюнки тощо) та світлість і оптимістичне звучання книги (відсутні не лише страшні, а навіть гнітючі зображення, всі діти на малюнках усміхнені тощо).

Фактично всі автори — жінки 1, що мають досвід виховання сучасних діток і роботи з ними, добре знаються на зарубіжній і українській дитячій літературі та є воцерковленими християнами. Відтак, пропоновані тексти — свідома спроба сучасного, інтелектуального та духовного жіноцтва виконати свою природну історичну місію — передати дітям Пам’ять народу, який вони являють собою. Тому кожний текст збірочки звучить як жива щира розмова мами зі своєю дитиною – маленькою чи трішки старшою – про речі складні, почасти невимовні, але реальні. Мама не лякає і не проголошує лозунгів, не закликає й не вимагає послуху. Вона просто пам’ятає, як це було, й той, хто любить, не забуде її слів…

У першому розділі (для молодших школярів) вірші про хліб О. Лісової, В. Слєпцова, Л. Любарської та Г. Щербак чергуються з низкою невеличких казок і оповідань. Зокрема, привертають увагу казочки О. Лісової «Добрі сусіди» та А. Дєточкіної «Де шукати щастя?», написані в кращих традиціях народної казки про тварин. Наполегливість маленьких мишенят як і щирі стосунки між родинами їжачків і зайчиків, здатність героїв допомогти одне одному в скруті та не занепасти духом, як і світлий весняний фінал оповіді без дидактизму розкривають перед дитиною справжні витоки сили добра та причини завідомого програшу злих сил.

Християнською проповіддю безмежної сили щирої віри та особистої відповідальності за спільноту проникнута казка-притча Л. Юрченко «Сталевий солдат та Небесний воїн». Буденну ситуацію, коли батько мусить пояснити синові незрозумілі малому зображення в книжці (світлини про Голодомор), авторка розгортає в «імпровізовану» чоловіком оповідь, в якій історія вигаданої країни Орелії та притчі про Св. Михайла прямо перегукуються з власним досвідом його дитини: батько певен, що «страшна історія» ніколи не повториться, бо «є ти, мій маленький лицарю», бо він, батько, виховує сина з вірою в нього та Божу правду.

Наступна розповідь – «Страшний сон» А.-М. Волосацької ще ближче підводить малого читача до реально-історичного сприйняття Голодомору. Малий Марко з нудьги ліпить коників із хліба та, задрімавши, «летить» тією колісницею… У своїй короткій мандрівці хлопчик зіткнувся з дітками-янголятами, котрі померли з голоду, й раптом усі бабусині та дідусеві «дивацтва» щодо збирання крихт зі столу, цілування випадково випущеного на долівку кусника тощо, стали зрозумілими і набули вищого сенсу…

А оповідання О. Лісової «Зернятко надії» та казка О. Лущевської «Шматочок надії», що завершують розділ, переносять читача безпосередньо в реалії драматичного минулого. Але й в даному випадку дитина стикається не з безвихіддю, а з дивом спасіння. Так, маленька Марійка, вся історія голодного існування родини якої вмістилася у кількох динамічних абзацах, випадково знаходить у старенькій спідничці жменю колись забутого знічев’я насіння й цього досить, щоб серед відчаю проросла надія. Так само й «колективізовані» корова Дібровка та пес Левко з оповіді О. Лущевської не лише спасаються самі, а й стають спасінням для родини Кравців.

Другий розділ збірочки заснований на принципах використання «емоційного компоненту усвідомлення дійсності як провідного фактору розуміння дитиною негативної реальності» (с. 6). Авторам вдалося знайти такий образний ряд для своїх текстів, щоб дати змогу сучасній дитині не «прослухати», а «прожити» відчуття та переживання ровесників часів Голодомору, впустивши таким чином досвід минулого в структуру власної самості, зробити крок до осмислення шляхом співпереживання та розуміння. Так, в оповіданні «Хліб — то святе» Н. Павук шестилітня Оленка «приміряє» до себе досвід своєї ровесниці Оксанки, про яку дівчинці розповідає старший брат, Марічка з «Правди про відьму з-під лісу» Х. Процак, переповідаючи бабусі про «страшну бабу», на яку натрапили з однокласниками, дізнається драматичну історію виживання власної родини, а Тетяна Іванівна з оповідання «Шматок хліба…» Х. Процак усе життя дякує Богові, що простив їй малій гріх викинутого знічев’я хліба і таки вберіг від голодної смерті…

Трагічно і болісно розгортається перед читачем коротка історія життя малого Івася з «Івасикової шкоди» М. Морозенко, чия необережна (хоча й справедлива!) бійка з сином бригадира в школі обернулася загибеллю для родини. Щемко та справді дитинно звучать у вустах помираючої молодшої сестрички традиційні «Миколаївські» застереження, що їй дістанеться «солодка цукерочка», а Івасику – різка…

Так само й коротенький образок О. Данилевської «Червона мітла» на кількох сторінках вмістив цілий світ малого Василька, котрий і спам’ятатися не встиг, як замість рятуватися від голоду з батькової «лісової комори», лишився сином «ворога народу» на посміх Федька-активіста…

З іншого боку досвід Голоду художньо розкриває перед дітьми М. Павленко в оповіданні «Стіл». У центрі її оповіді — окраса колись щасливої оселі — родинний стіл, що вже не одне покоління «не втрачав свого святкового, здорового вигляду» (с. 50). Але прийшли часи, коли родинні цінності вартують так мало, що їх ціни може виявитися замало, аби в «родині вижили усі й жили довго-довго»… Напрочуд виразно описує авторка, як остання річ з маминого віна — кавовий млинок не може змолоти вторгованого за стіл зеленого жита, як смердить риб’ячий жир в оладках із того товченого в ступці зерна, як важко ковтнути ті оладки, … як «ще одним способом угамувати голод» стає сон, а «якщо й сон погамувати голод не здужає, казка — це вже останнє, що залишилося» (с. 55). І ось родинний стіл приходить у казку — повертається як чарівний жеребець від чужого господаря, принісши повно-повнісінько всіляких наїдків… Але старшій Галинці як і мамі не спиться, бо «завтра на неї чекатиме новий день, і що вони з ним робитимуть?» (с. 56).

Найдовша у збірочці новела Зоряни Живки «Ангел на ймення Грушка» — певно, найвідвертіша та найбільш особистісна з усіх. Авторка розповідає безпосередньо про себе — ще зовсім молоду людину, що раптом усвідомила, що «своїй появі на світ Божий» завдячує «старій груші», яка ніколи не родить і вже навіть гойдати на собі не годна… Цьому неймовірному відкриттю передувало чимало подій — «духмяний, неповторний запах щойно спеченого хліба» і «родючої, чорно-масної, ситої землі навесні» (с. 61) у бабціній садибі, й дивне невміння всезнаючої мудрої бабусі розповідати звичайнісінькі казки… А ще раптом з’ясувалося, що «бабуся не вміла читати»!

Відкриття за відкриттям письменниця разом із читачами наближається до прихованої в пам’яті власного роду таємниці — Голодомору — часу й причини, події й наслідків — усього того, що дитина має почути від дідів, бо «колись у мене теж будуть діти й вони спитають: «А що ти знаєш про свою бабусю?» І саме ЦЕ називається «історія Батьківщини» (с. 65).

Вислухавши нехитру драматичну історію бабусі про «ті» часи та про грушу-дичку, що «Ангел Божий, а не грушка!», бо нікому не дала вмерти, рясно вродивши саме того страшного року, оповідачка можливо вперше відчула справжній жаль і до своєї «маленької бабусі», й до її «братика, що давно-давно загинув на війні», і до «прабаби-ткалі, що… лишила по собі домоткані рядна та строкаті дорожки», й до «усіх-усіх покривджених, замучених, закатованих, заморених…» (с. 70).

Зрештою, певно саме так і відбувається процес нашого вилюднення, доростання до Бога в собі шляхом осмислення себе як часточки родини, роду, народу, людства… І Людиною ти стаєш лише тоді, коли кожне з цих слів перестають бути абстракціями, а наповнюються твоєю щирою любов’ю до цілком конкретного Божого творіння, до його завжди єдиної на весь Всесвіт історії буття.

Можливо, саме тому прозорою квінтесенцією життя «по-українські» звучать рядки єдиної вміщеної в другому розділі збірочки поезії — «Співають коники у житі» О. Кротюк:

«Співають коники у житі,
А жито мріє на ланах.
Отак би в світі жити й жити,
Аби лиш хліб у хаті пах». (с. 58)

Сподіваюся, що слідом за цією насправді світлою та художньо вартісною збірочкою з’являться й інші ще кращі книжки, в яких драматичні сторінки українського буття будуть нарешті розказуватися дітям із родинним теплом, на рівні народного осягнення життя та з погляду Вічності, а не чинної програми чи «панівної» ідеології…
1. Єдиний автор-чоловік – Володимир Слєпцов.