На струнах вічності та віри. Інтерв'ю з Галиною Манів, автором проекту "Українська релігійна поезія"
Зоя Жук Закінчила Національний університет "Києво-Могилянська Академія" за спеціальністю "Філологія" (2006, магістр).
Заміжня. Мешкає в с. Майдан (Вінницька обл.).
Літературний псевдонім Зоряна Живка (з 2005 року).
Автор проекту "Різдвяна Антологія" (видавництво "Свічадо", Львів), упорядник відповідної серії святочних дитячих книжок:
"Різдвяна ніч"(2006),
"Святий вечір"(2007),
"Казки Різдвяного Ангела"(2008),
"Перед Божими яслами" (2009).
Упорядник таких видань:
"Мандрівка святого Миколая" (Львів: "Свічадо", 2007),
"Святий Миколай: сценарії до свята" (Л.: "Свічадо", 2008),
"Великоднє Диво" (Л.: "Свічадо", 2009),
"Казки Божого саду" (Л.: "Свічадо", 2009),
"Сніжнокрилі янголи" (Л.: "Свічадо", 2009).
Учасник проекту "Християнська читанка" (Київське молодіжне православне братства святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба). Співупорядник однойменної книжкової серії: "Весняна книжка" (К.: 2009), "Осіння книжка" (К.: 2009), "Зимова книжка" (К.: 2009).
Учасник проекту "Зернятко надії" (дітям про Голодомор 1932-33 років): http://www.krylati.org/krylati/projects.asp
Автор передмов до низки дитячих книжок (в-во «Юніверс»).
Лауреатка ІІ премії літературного конкурсу "Золотий лелека"-2008 (у співавторстві, за рукопис "Різдвяні повісті", номінація "Твори для дітей середнього шкільного віку"). Книжка: Оксана Лущевська, Валентина Вздульська, Гавріела Шапіро, Зоряна Живка. Різдвяні повісті. – К.: Грані-Т, 2009. – 144 с. – іл.. – (Серія "Золотий лелека").
Лауреатка ряду літературних конкурсів.
Звідки й коли виник задум проекту "Українська релігійна поезія"?
Ідея, прямо скажемо, не нова. Мені принаймні відомо три антології української релігійної поезії, видані за останні двадцять років в Україні й за кордоном. Можливо, їх значно більше. Однак, така література виходить мізерними накладами й погано рекламується. Тож, потреба в нових виданнях продовжує існувати. До того ж, усе більше людей у нашій країні, серед них і поетів, приходить до Бога, і з’являються нові вірші на релігійну тематику. У моєму архіві зібралося чимало чудових образчиків сучасної християнської лірики, й захотілося поділитися цими скарбами з іншими.
Що таке "релігійна поезія"?
Я хотіла б говорити не про релігійну поезію загалом, а зупинитися саме на християнській ліриці, бо в цій царині я працюю. Для мене ж християнською є поезія, суголосна із тією Благою Звісткою, яку приніс нам Спаситель.
Чи є якась межа між світською та духовною лірикою, вони живуть паралельно чи поєднуються у великій літературі? Де, на Вашу думку, межа між конфесійною субкультурою і великою літературою?
Поет пише про все, що його хвилює. Таким чином, у доробку поета-християнина є вірші й світські, й релігійні. Часто вони переплітаються в нерозривний вінок. Так само й для читача насамперед важливо, щоб вірші промовляли до його серця. І, власне, межа між конфесійною субкультурою й великою літературою полягає саме в рівні майстерності автора. Якщо субкультура готова споживати навіть той продукт творчості членів свого середовища, який фактично не є поезією, а лише більш чи менш вправно заримованою декларацією цінностей цього середовища, то для того, щоб захопити нейтрального читача, християнинові треба бути справжнім поетом. І мені дуже радісно, що вже перший збірник серії ‛Українська християнська поезія‛ вподобали не лише християни, а й люди, які ще не прийшли до Христа, але кохаються у поезії. Сподіваюся, поетичні збірники, видані ‛Свічадом‛, допоможуть цим людям знайти дорогу до Бога.
Поезія нині – царина інтелектуалів чи "література для всіх"? А релігійна поезія?
Я взагалі не прихильниця такого поділу літератури. Вважаю, справді гарну, правдиву річ здатна сприйняти будь-яка аудиторія. Не дарма ж кажуть, що все геніальне – просте. А крім того, читача треба виховувати, піднімати до вищого рівня, а не ставити на ньому тавро. Проте, це окрема тема, тому, аби не ухилятися від предмету нашої розмови, скажу лишень, що твердження нібито поезію сприймає лише невеликий відсоток читацької аудиторії, видається мені хибним. Інша річ, що ми не вміємо донести поезію до людей. Переконана, поетичні твори треба розкручувати, як пісні на телешоу. Натомість у нас існує практика продажу поетичних книжок, яка нічим не відрізняється від продажу іншої літератури. Покладуть збірник поезії на поличку, і збирає він там пил роками. Ні, поезію треба читати зі сцени. А потім влаштовувати продаж. Кажу із власного досвіду – результати вражаючі. У християнської поезії, звісно, аудиторія вужча. Проте, знову ж таки, все залежить від її художнього рівня.
Навіщо побожній людині долучатися до сучасного літпроцесу? Чи важко митцеві, особливо молодому, авангардному, пильнувати себе в межах "канону"?
Щиро кажучи, не можу пригадати канону, який забороняв би християнинові цікавитися літературою чи бути сучасним. Більшість речей і явищ у цьому світі – нейтральні. Злими чи добрими їх роблять люди, привносячи той чи інший зміст. Я знаю багатьох молодих літераторів, які вдало поєднують сучасну форму викладу із християнським змістом.
Чи важко було знайти матеріал для того, аби підготувати першу з книжок серії – "На лузі Господньому"? Звідки така назва?
У такій чутливій до поезії країні, як наша, матеріалу для поетичних збірників, серед них і християнських, ніколи не забракне. Проблема в іншому: далеко не кожне видавництво в наш час погодиться друкувати поетичну книжку. Адже, за існуючої практики продажу, це справа неприбуткова. Ось чому з особливим почуттям хочу подякувати львівському видавництву «Свічадо» за друк збірників «На лузі Господньому» та «Струни вічності». Це правдивий християнський вчинок – ми не повинні думати лише про прибутки.
Що ж до назви першого збірника, то на неї мене надихнули слова святої Терези Дитятка Ісуса. Вона порівняла Церкву з квітучим лугом, де кожна квітка неповторна та виконує свою роль у пошуку спільної гармонії.
Чи знайшов збірник "На лузі Господньому" свого читача? Чи важко було донести його до читачів? У який спосіб то відбувалося? Чи маєте Ви якісь відгуки від читачів?
Збірник укладався в першу чергу для християнської аудиторії. Приємною несподіванкою стало те, що він зацікавив значно ширше коло. Відгуки були здебільшого схвальні, хоча, не приховуватиму, для декого авангардна поезія, вміщена у книжці поряд із традиційною, видалася складною для розуміння. Проте, я навмисне вдалася до такої еклектичності. Маю надію прищепити читачеві смак до сучасних форм. Крім того, для мене, як упорядника, важливим було те, що схвальну оцінку збірнику дали й літературознавці – отже, вийшов справді високохудожній продукт.
Тепер щодо розповсюдження. Звісно, була запланована й відбулася низка презентацій і виступів на радіо. Проте, я розуміла, що для справжньої реклами цього замало, і збірник ризикує так і залишитися на поличках книгарень. Я вже давно була переконана в тому, що поезію треба озвучувати. Тому плюс до всього обрала найпростіший і доступний мені, шлях – прихопивши десяток-другий примірників, йшла в котрийсь із київських храмів і з дозволу пароха зачитувала зі збірника кілька віршів. Після цього книжки розкуповували, як гарячі пиріжки. Я ніколи не мала сумніву, що людям потрібне поетичне слово. І життя підтвердило, що я не помилялася. Залишається лише пошкодувати, що в мене немає достатньо можливостей, щоб вийти за межі Києва й принести збірник туди, де, впевнена, його потребують.
Що саме стало поштовхом до того, що одна книжка переросла в цілий проект? Як працювалося над другою книжкою? Чому саме "Струни вічності"?
Поштовхом став, звісно, успіх першого збірника. Завдяки цьому дуже швидко вдалося впорядкувати та видати другу книжку, залучивши до неї й відомих широкому загалу поетів, як-от Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Євген Сверстюк, Раїса Лиша, Тетяна Майданович, Наталка Поклад, Богдана Матіяш. Таким чином, другий збірник став більш представницьким. Хоча й у збірнику «На лузі Господньому» доволі відомих імен, як-то Віра Вовк, Леся Храплива, Дмитро Чередниченко, Галина Кирпа, з молодшої генерації Олеся Мамчич, Оксана Максимчук та інші. Це щодо імен. А щодо віршів, то, як на мене, вони чудові в обох книжках.
Назву ж «Струни вічності» запропонував Євген Сверстюк, який, до речі, написав і передмову до другого збірника. Мені така назва сподобалася, бо вона ніби прокладає місток від псалмів Давида аж до поезії Тичини (саме йому належить це поетичне словосполучення – «на струнах вічності») і далі до авангардних віршів сучасних поетів-християн. Струни вічності, бо вічним є потяг людини до Бога, до краси, до любові. І всі ці почуття виливаються в поетичне слово.
Яким критерієм Ви як упорядник керувалися, добираючи авторів і тексти до збірника?
Передусім, вірші мали бути християнськими, тобто такими, що несуть у собі християнські істини. Нарівні з першою умовою висувалася й друга: поезія мусила бути високохудожньою. Ось фактично й усе, на що я звертала увагу, добираючи матеріал для збірника. Ні конфесійна приналежність, ні іменитість автора не мали значення.
Готуючи вже друге видання в темі " сучасна релігійна поезія", Ви мали можливість познайомитися з творчістю десятків українських письменників. Це дає підстави для узагальнень. Яким Вам бачиться сучасний літературний процес у царині поезії? Яке місце в ньому посідає духовна лірика? Яка палітра жанрів, стилів, прийомів, тем? Який зріз літературних поколінь?
Так, великою втіхою й нагородою для мене в процесі роботи над збірником було знайомство з чудовими людьми, усвідомлення того, наскільки багатою на таланти є наша земля. Адже скрізь, навіть у далеких селах, здавалося б, відірваних від великої цивілізації, у нас вирує творча думка, плідно працюють письменники й поети. І все це на самому лише ентузіазмі. Гірко усвідомлювати, як мало опікується суспільство цвітом нації. Особливо це стосується поезії, яка в умовах тотальної комерціалізації стає найвразливішою з усіх видів літератури. І попри це, ми маємо нині дуже розмаїту палітру жанрів, стилів, прийомів, тем – від неокласицизму до авангарду – в українській поезії в цілому, й у християнській ліриці зокрема. Якщо говорити про християнську лірику ХХ-ХХІ ст., то бачимо майже цілковиту її відсутність на теренах України у часи совєтської влади. Тож, після здобуття нашою країною незалежності потреби суспільства у християнській поезії задовольнялися завдяки творам поетів діаспори та політв’язнів і дисидентів. Нині картина кардинально змінилася. До Христа повернулося багато людей старшого покоління, виростає церковна молодь. Тож, зараз у нас не бракує найсучаснішої християнської поезії, і вона, повторюю, дуже різноманітна.
Що вирізняє цю книжку посеред десятків поетичних збірок і збірників, що нині виходять в Україні? На якого читача орієнтована ця книжка?
Вирізняє, передусім, її тематичність, орієнтованість у першу чергу на християнську аудиторію. Якщо ж порівнювати ці два поетичні збірники з антологіями духовної поезії, виданими раніше, то можна сказати, що у свічадівській серії з’явилися вірші молодшої генерації, так званих поетів-дев’яностників і поетів-двотисячників. Крім того, ці збірники зручнішого для читання формату та значно дешевші за фоліанти антологій.
Які Ваші плани? Чи є вже готові до друку рукописи подальших книжок проекту? Що може завадити їм дійти до читача?
Я хотіла б і далі працювати над упорядкуванням збірників християнської поезії. Це невичерпне джерело, до якого можна повертатися знову й знову. Вже зараз я маю готові збірники для продовження серії: дитячу поетичну читанку та збірник християнської поезії політв’язнів. На жаль, «Свічадо» не ризикує й далі підтримувати цей проект. Було б великою невдячністю з мого боку дорікати за це видавництву, яке й так підтримало два некомерційні видання. Вочевидь, надалі виступати меценатом воно дозволити собі не може. Тож, доведеться шукати спонсорів або таке само шляхетне видавництво. Хто знає, що чекає рукописи на цьому шляху? Втім, якщо буде на це Божа воля, нові збірники серії рано чи пізно побачать світ. На це й сподіваюся.
