1

2

3

4

5

6

7

8

9

Сповідь туриста
Тимур Литовченко Автор (співавтор) 15-ти книг та збірок, що вийшли друком в Україні та Росії. Маю ряд літературних нагород ("Золотого Бабая" - 1999 р., Міжнародну україно-німецьку літпремію ім.Олеся Гончара - 2000 р., диплом "Коронації слова" - 2006 р. та ін.) і орден Архистратига Михаїла V ст. (2005 р.). Член Національної Спілки письменників України та Національної Спілки журналістів України. Працюю головним редактором громадсько-політичного всеукраїнського щомісячника "РоботодавецЬ". Головний редактор літературного часопису "Український Фантастичний Оглядач (УФО)".
— Ви неточно сформулювали мету свого перебування на нашій планеті. Будь ласка, застосуйте точніше формулювання, — мовила з митної будочки синя каракатиця. Тобто, мовила, власне, не вона, а навішений на будочку іззовні переговірний пристрій. Як спілкувалися між собою ці головоноги, я не зовсім розумів. Хоча чого тут розуміти! Я — пересічний турист, приїхав сюди розслабитися, розважитися, подивитися на екзотику галактики R-138. А вникати у тонкощі тутешнього життя аж надто докладно — прошу уклінно! Найбільше мене влаштовувало те, що черга на польоти до R-138 була найменшою. Не думаю, що це спричинене занадто малою цікавістю місця — швидше його віддаленістю. Але мені простіше: не треба очікувати цілих два дні… — Даруйте, повторюю: будь ласка, якнайточніше сформулюйте мету свого перебування на нашій планеті, — між тим наполягала каракатиця з будочки. — Я ж написав: туристичний відпочинок. — Це зрозуміло, — відповіла каракатиця, — але відпочинок перед чим? — Тобто як це? — здивувався тепер вже я. — Відпочивають після тривалої напруженої роботи, а перед чим — це як?.. — Відпочивати можна перед різними подіями: перед новою роботою, перед далекою поїздкою, перед переходом в іншу тілесну форму, якщо така властивість закладена у природі вашого виду… — Я не гусінь, яка збирається перетворитися на метелика, — зауважив я, проте тут переговірний пристрій видав таке, чого я вже ну ніяк не очікував: — …і нарешті, відпочивати можна перед смертю. Тож уточніть, будь ласка, мету свого перебування… — Як це — перед смертю?! — мені зробилося лячно. — Що ви маєте на увазі? — Оте саме: відпочинок напередодні смерті. Одержання останніх позитивних емоційних вражень, запланованих у вашому житті. — Але хіба можна планувати смерть?! — продовжував дивуватися я. — А як же без цього, — чи то відповіла, чи то здивувалася каракатиця. — То ви що, усе це в себе плануєте?! — А ви хіба ні? — Ясні річ, ні! А ви хіба знаєте, коли помрете? — Знаю. — І все це плануєте ви — розумні істоти?! — А ви загалом що плануєте?! Якщо жити без плану, цивілізація зануриться у хаос. Досягнення віку статевої зрілості, спарювання, виведення потомства… — Ну-у-у… так, природно, так, — погодився я, — хоча це все відбувається доволі спонтанно, але це ще сяк-так, а от смерть… — Уточніть, будь ласка, як відбувається сяк і як саме — так? — Що — як?! — Це. Я витріщився на каракатицю, немов пришелепкуватий. — Даруйте, будь ласка, — раптом сказала вона доволі сухо, — проте я втратила з вами трохи зайвого часу, мені необхідно відлучитися для спарювання. Надалі з вами працюватиме мій замісник. Митна будочка спорожніла, і за кілька секунд там з’явилася інша каракатиця, яка після ознайомлення з моєю декларацією мовила: — Отже, мій колега зупинився на уточненні мети ваших відвідин… — Вибачте, я помилився щодо місця прибуття. Я зовсім випадково потрапив на вашу планету, — вибачився я. — Наступним же рейсом летітиму назад. — Випадково?! Тобто — незаплановано?! — здивувалася нова каракатиця. — Хіба так можна? Ну, знаєте!.. — Знаю. Даруйте, — вибачився я, підхопив свої туристичні манатки і попрямував до космопорту. Ні, краще почекати у черзі пару днів, ніж іще раз пхнутися в ідіотичну галактику R-138! Чорт її забирай з усіма цими вилупками… 2.06.2001, Київ