1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

ПОЕЗІЇ
Віта Левицька Працюю з книжками: у книжковій пресі («Друг читача», «ЛітАкцент»); у видавництвах як перекладач, редактор, коректор («Зелений пес», «Країна мрій», «Наш час», «Смолоскип»); останнім часом у книжковій дистрибуційній компанії «Джерела М». Не призер, не переможець, не лауреат, не учасник літературних конкурсів, тусовок, угруповань. Поетичні тексти виходили друком у журналі «Роман-газета», в альманасі сайту «Гоголівська академія».
*** Дощ нуртує пасмами сивими, батогами шмагає спини. Дні котилися жовтими сливами, розліталися бризками слини. Той будинок, де ми прощалися, позатого тижня зруйновано. Град по спинах гатить, як палиця. Вже хребта мені переламано. Як завжди: починалися зливами, закінчилися місивом глини. Озирнуся за днями щасливими. За спиною - дощу стіни. *** Квіт конюшини в кутикові рота. І посмішка, що схожа на оскал. Нехай цілунок твій – страшна бридота, але від нього так проймає шал, що знову й знову. Квітка конюшини. Я розкушу її вогке стебло. Тут трави, що солодші від перини. Від них пливе таке густе тепло, що знову й знову. Кажуть – скоро осінь. Ти відлетиш у вирій, як пегас. У ньому будеш згадувати нас і конюшину, де тобі паслося. *** Болючі зліпки книг, людей і місць, як маски з воску, як трофейні скальпи. Емоцій мотлох, перетліла злість - немов малюнки, що на стінах спальні. Я маю силу, перебравши скрині, позбутися безжально тих речей, які переді мною чимось винні, чи некорисні. Та не маю ще цинічності, щоб провести ревізію між зліпків, скальпів, масок і трофеїв. До серця запросивши інквізицію, не маю сили тішитися з неї. *** …І вірш, немов кастрований співак, вищати може, а любити – зась. Гостріші від ножа мої слова, якщо броні не маєш – не підлазь. Гачу я ними у шибки закриті, за ними пес промоклий під дощем. Набридлий спокій, ноги перебиті, книжок давно обтріпаний гарем. І вірш, як євнух, біля ста думок, Висить на них заржавілий замок. Мене втішають: гідна компенсація. А я боюся - це капітуляція. *** умовний спосіб у твоїх вустах звучить, немов знущання чи прощання. я слухаю цю музику - і ах! – у ній щось важливіше за кохання. мій син заснув. і треба щось робити, самій поспати чи стрибнути вниз. але без мене він не зможе жити, як зможеш ти, – і в цьому весь сюрприз. я так люблю такі тонкі сюрпризи. прозріння, що відтягує момент. тобі щастить – прийшов у хвилю кризи. умовний спосіб, наче комплімент. його приймаю. може, ще розкаюся. слова, немов похмільний перегар. прощаю все. прощаюся. скоряюся. і зберігаю право на удар.