Галина Мирослава Народилась у Червонограді Львівської області, де й закінчила школу.
Випускниця Московського державного університету ім. Ломоносова,
механіко-математичний факультет.
Авторка двох книг поезій: "Світів невичерпних краса", "Не можеш не йти".
Вірші зі збірки "Не можеш не йти" роміщені на сайті
www.poetyka.uazone.net.
Друкувалася у таких періодичних виданнях: "Дзвін", "Літературний Львів", "Провесень", "Літературна Пустомитівщина", "Світ дитини", "Соняшник" та у книзі "Посвята" до 190-річчя Т. Г. Шевченка.
***
Ніч понуро звисала за склом,
Зорі крапали й тихли хором
- Ти чому не впустила тепло?
- Я хотіла закрити холод.
***
дивлюсь як ангели по снігу бігають
і в шалик
вкутуюсь
все ретельніше
кожну б щілину зацерувала
в теплий кокон би повернулась
шкірою сторожкою затягнувшись
і в себе пішла б
не знають ангели що то є холод
а я його в твоїх очах бачу
***
незалежно
па-де-ша
'роми громів
несподівано вриваються
у сталий
до байдужості
світ
наче висякуючи на тебе
весь розпач
проштовхуються в двері твого серця
без дозволу
без попередження
так ніби їм нічого не треба
крім розбудити тебе
для стрибка
щоб ти таки відважився
на перфектний па де пуассон
з обов'язковим перегинанням назад
***
а там
на високій полонині
чорна білочка руду загризає
рід свій
щезаючий
рятуючи
а звідси
олексу в глибокі гори заштовхують
хто стриматись допоможе
якщо і камінь узимку розколюється
від сльози вмерзлої
***
рихтуй мамо рушницю
рушаю
рушником лише обітруся
аби поту не було
звірина вчує
невідь звідки візьметься
добре як тільки риком обдасть
то ж звірина
а я хіба в небо стріляти вмію
***
нічого
накликує страх
бо завжди більше ніж
безсвіття
без-доріжжя
без-думність
більше ніж сама
від-сутність
нічого
не має нічого
не має жодної опори
від якої відштовхуються
всі без' і від'
***
центр ваги словосфери
з радіусом що завжди залежить
від твоєї здатності чути
потрапляючи в тебе
невизрілого
може виявитись вбивчою кулею
здатною рознести тебе на попіл
***
кожна свічка поставлена плакати
заливатися сльозами в"язкими
на тілі затерпаючими
гніт
зсередини випікає
найбільше тим що зсередини
серцевину виїдаючи
тобто саме життя
***
столи застеляйте
cала побільше
братам меншим під шкіру
у граді стольному
на горбах поставленому
ликом накривайте зі шкір знятим
у келихи з черепів вина побільше
у вуха вати
щоб мова предків не заважала
гуляти
під музичку липову
сто-липіних
для яких чоловікові
що серце ще має
повороту голови шкода
застеляйте застеляйте
тільки дивіться аби хліб поперек горла не став
він-бо на дріжджах замішаний
болю
надлюдського
***
не все що приноситься припливом
відплив відбирає
не все що приноситься
приплив
не все
приноситься
***
блимають обличчя
кожне по-своєму
і губляться
не всі
не назавжди
***
дихати це не лише видихати
і бути комусь братом
це бути й сестрою
і навпаки
не плутаючись у поняттях
кохати і любити
***
навіть на хвилині п’ятдесят дев’ятій
за хвилину до завершення
коли місяць дванадцятий грудьми ляже
на годину дванадцяту
і дев’ятнадцять пальців зіщуляться
один-таки перст
за небо намагатиметься триматись
перстень долі несучи
вчуваючи роздоріжжя страх
адже за кожною крапкою
або велика літера
або порожнеча
***
а на світанку
останній може виявитись першим
повільний швидким
слабкий сильним
і найпокараніший найблагороднішим
