«Гадаю, що Бог обсипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тою ж мірою й покарав мене, либонь, через ту ж таки радість», - писав у своїй автобіографії серб Мілорад Павич. І слідом за ним повторюю: родом я з письменницької родини. Усі мої прадіди й прабабусі уміли писати і мали, принаймні, по три кляси польської школи. А то була мало не академічна освіта. Батьки теж за фахом журналісти. Тож я з пелюшок була прилучена до праці над словом. Писала всюди: на стінах, у зошитах і університетських конспектах. Тепер етапи моєї творчості повторюють син з дочкою. Отож, ниточка не переривається...
У житті така ж емоційна, як і в поетиці. Моя творча енергія віднайшла собі таке русло. І я з цим змирилася. Ба, навіть цим живу.
Починалося моє життя на Тернопільщині. Власне, вся автобіографія вміститися в кількох рядках. Закінчила в Тернополі десятирічку, далі – студентські роки в Львівському держуніверситеті ім. І. Франка. З дипломом журналіста працювала в Тернопільській пресі. Далі поєднувала інформаційно-аналітичну роботу в обласній раді профспілок з творчістю. Тепер – пресс-секретар управління ВД ФСНВ в Тернопільській області. Періодично друкувалася в пресі. Вже побачила світ (у 2002-му) у Тернопільському видавництві “ДЖУРА” перша книга “Фрески собору видінь”, яка удостоїлась диплому І ступеня у творчому конкурсі ім. В.Вихруща. Два роки працювала над наступною книгою “Клопоти з ідеалом”, яка вийшла в 2004 році у видавництві “Підручники і посібники”. Член НСПУ з 2006 року.
Періодично друкуюся в обласній та всеукраїнській пресі, починаючи з кінця 80-их: «Вільне життя», «Свобода», «Нова Тернопільська газета», «Місто», «Літературна Україна»,інш., журналах та альманахах «Подільська толока», «Курінь», «Ятрань», антології «Літературне Тернопілля 1984-2007рр», записуюсь на Тернопільському телебаченні (ТТБ)та обласному радіомовленні. Останнє інтерв‘ю зі мною опубліковане Петром Сорокою в журналі «Тернопільський оглядач» - за 3 жовтня ц.р.
